Step by Step

У будь-якому випадку, коли я колись казала їй просто чекати, повторяла, що вона зустріне хорошого хлопця - вона не вірила. І тепер не повірить, що мої слова збулись.
Я пишу останнім часом вкрайнє рідко. Раніше, у попередньому житті, у мене були лише моменти в яких я була щаслива, тому ловила їх, нотувала, ділилась з вами. Виявляється, коли ти по-справжньому щасливий з кимось, то забуваєш слова, якими можна це описати. От і мені тепер важко описати будь-який романтичний момент, що відбувається зі мною щодня. До того ж, часу зовсім стало мало. Я втратила контроль над ним, тому зроблю висновок: письменники - це лінтяї. Їм потрібен постійний відпочинок, воля в часі для власних роздумів, а не постійна зайнятість. Ці їх "справи" відбирають можливість ділитись словами, тому не дивно, що творчих людей часто зображають безробітними.
Надіюсь і хочу, що сесію здам так, щоб залишитись на стипендії. Це, безумовно, мрія, але я хотіла б добре здати Ульяновського - ДІУ. Та все хочу здати добре.
У моїх загальних бажаннях, все постійно залежить від навчання. Я навіть забула, як це відпочивати - відпочиваючи, я картаю себе, що нічого не роблю. А коли щось не так, я виню себе, що така дурна і не мудра.
Це все вимагає сил. А я лише нещодавно якось нелегко цього разу хворіла 3 дні. У Києві все подорожчало, тому я щей постійно в недостачі грошей. Стукне 18 і я повинна йти на роботу. Можливо, навіть цього ж літа. Надіюсь.
Я не пишу поки творів. Чому? Вони виходять сухі, без діалогів. Тепер на початку вони зображають подію, а в кінці - реальну картину цієї події. Загалом, надто нудно, щоб приділяти цьому увагу.
Досі ходжу на фіз-ру. Мороза у вівторок не було, тому надіюсь, що буде в четвер.
Абзац у часі, бо я так багато пропустила і не розповіла вам.
І краще не буду.

Щось втішає, щось розчаровує. Більше розчаровує, аніж втішає.
Поганий настрій Александра змарнував настрій мені: непоганий початок вівторка мав трохи поганий кінець. Фізра надіюсь буде норм, ОБЖ вийшло 65, тому для зараху це мені по гортань. Мене більше цікавлять ці страшні екзамени, типу ДІУ і Риму, етнології та іспанської. Я так надіялась, що нормально напишу твори, а виявилось, що усе змарнувала. Середній бал може буде норм, на кафедру зарубіжних не знаю чи пройду, але найгірше - на Давній явно будуть великі взятки, до чого я не готова. Загалом, зараз я лише думаю про те, якби залишитись на стипендії, а літом, можливо, знайти роботу. Щодо Сані, я чомусь все в надії, що він таки попаде на Середні віки - бажання мусять збуватись. Мусять.
Прийшла сукня: вона мила і гарна, за 60 грн аліекспрес молодець. Чекаю Артуру штани спортивні, бо продавець цього разу так собі.
Досі вчу Рим - 3 день за модулем. Надіюсь здати нормально, а не змарнувати все, як я вмію і як практикую. Потрібно й більше вчити Давню України.
Я забула, як відпочивати. Постійно напружена і відчуваю вину перед чимось, потребу вчитись, читати, бо панікую чи можу не встигнути. Я сплю і бачу сни з навчанням. Я мрію про літні канікули. Навіть те, що в кімнаті знаходиться 4 особи - давить на мене: я хочу свою кімнату, особисту, щоб посидіти спокійно, відпочивати або не думати про те, що робиться збоку.
Не дуже багато добра сталось в 2 семестрі. Дещо є, але більше квітів зла.

Я люблю тебе

Я обманула себе, намагаючись ввести в обман навколишній світ. Діло не йде, я не рухаюсь вперед і не відчуваю змін у кращу сторону, я докладаю багато зусиль, а бачу лише сотні розчарувань на своєму шляху. Я ненавиджу ці будні.
Чим далі - тим гірше. Я хочу, щоб все було не так. Хочу, щоб все було добре.

Він і здогадатися не міг, як зробив погано. Сприймати навіть свої старі помилки, безсоромно повторюючи їх в своїй голові, а ще гірше, проголошуючи їх в голос іншим людям, одне з найгірших відчуттів. І мого плачу достатньо мало, аби цей сором зник.
Я не бачу вини у його діях, але вони породжують повернення до моїх помилок. Вони роблять мені боляче. Я не хочу жити все життя, згадуючи, що десь спіткнулась.
Звісно, що це придушиться в мені.
Я ж нікому заново не розповім.

Символи створені для того, щоб робити нас слабшими. Ось сьогодні не стало бабусиної подарованої чашки, просто чашки, а відчуття мов втратила контакт з людиною; вже давно на руці немає жовтої пошарпаної нитки, яка нагадувала тобі про виїздне засідання учнівських голів в м. Ірпіні на замовлення парламенту Норвегії; ось і згадала загублені сірі рукавиці, які мені мало подобались, але були не просто подарунком мами, а й романтично носились на 5-хвилинні походи на вулицю в лютуватий мороз; або варяжки, які я випадково втратила 2 роки назад, а плакала над ними, мов втратила останній спогад про моє нещасне приниження і в той же час закоханість.
Сьогодні я гублю символи. Ті самі, які були доповненням і уточненням неповторного життя, можливо, хоч якоїсь моєї неповторності. А якщо такими символами в житті є і люди? І коли годинник проб'є 25:01 годину, то я втрачу всіх их символічних людей і власне життя!? Гірше лише те, що я, танучи в символах, не помічаю, як стаю все слабша, як одного разу стану сірою масою, яка надіється, що її символ неповторний.

Не беги от меня так далеко, дорогой,
не губи моих чувств в поисках рая,
ты назвал это все как " любовь",
в процессе страсти пылая.

Не буду жить я в Monaco, ты уж прости,
мне свет не мил, когда я засыпаю,
а рядом нет руки, которую целую,
на которой родинки на память все знаю.

обещаю.

І вся ваша ненависть втоне у часі. Вчора ми так мріяли про силу, яку мав Ахіллес, в небі бачили не просто сонце, а самого Амона, а позавчора вкладали у страждання високу мету, яка подарує нам подорож по краю світу. Сьогодні нічого немає: ні мрій, ні карт-схем подорожі по світі людських пізнань та емоцій. Є лише розчарування у тому, що я так і не знайшла дім, який змушуватие мене повертататись назад. Гірше те, що я ніколи дому не шукала. Я не Ἀλέξανδρος ὁ Μέγας і у мене ніколи не було крил, які подобались би світу. Але я мріяла, що наївні бажання збудуться. Що більше ніхто не буде сміятись і казати, що це нереально, що ніхто не ставииме оцінку мені як особистості. Апогеєм було б здійснення головного бажання: всі переконаються, що я зможу.
Я бачила в сонці Амона, і майже торкалась снігу вершини, хоч і не Олімпії, я губилась в росі і намалювала тисячі карт-путівників до краю світу, але всі так і не вірили, що я зможу.
А я не змогла.

Писала останній раз вам 10 днів назад. Останнім часом, я забуваю як говорити. Не знаю чи це момент такий і я дорослішаю, чи я закриваюсь. В характері, здається, стала я грубіша також. Легко розгнівати. Злостива. Я не хочу бути такою.
Навчання виснажує, хоча толку не так і багато. Екзамени стають все ближче. На археологічну практику записалась в Закарпаття (спальники, палатка на 2 тижні), але це ще під питанням. Можливо, буду в Печерській Лаврі.
Бачила бабусю і братів. Це було достатньо цікаво і разом. Що ж, Пасха з родиною. Всіх зі святами, до речі.
Скоро зроблю оновки гардеробу. І вже маю хіпстерські окуляри (бабуся вміє робити польські подарунки). Я транжира*_*
Гарного вам дня, я вас люблю.

Це не правда, що мовчазлива людина хоче насправді сказати більше, ніж та, що постійно балакає. Суть в умінні балакливої особи мовчати про головне, бігаючи навколо ядра. Мовчазна людина частіше мовчить через те, що сенсу говорити все одно немає. Говірка особистість - все ще вірить у сенс.
Дещо в цьому житті таки міняється. Зараз я все ще обдумую вибір кафедри (середні віки / давня та нова історія / зарубіжні країни). Сьогодні (4.04) була на баскетболі з Катею і Лівієм: я досі не записана на фізкультуру, тому у вівторок піду з Галею і Васілісою. На гру я ходила заради задоволення. До речі, наша команда двічі виграла.
Нарешті розбавила свої будні і глянула " Фокус", " Область тьмы" и " Песни моря". Що ж, непогано, але тепер я мушу плідніше працювати над домашніми семінарами на понеділок.
Граю собі на нервах: очікую додаткового вагона на Пасху, тому не купую на цей вівторок. Але може бути й таке, що в останню хвилину я таки куплю білет.
Навчання не зовсім легке. Правду кажучи, не хватає часу і наснаги. Особливо останнього на іспанську, вимова якої мені дається дуже погано-поганющо, якби я не старалась.
Я стала трохи скупіша. Не розумію тільки чи на почуття, чи на відвертість.

В житті найголовніше що? Можливо, чути хоч інколи "тому що я люблю тебе" ? Чи "вам я навіть + поставлю"? Ні, нічого з цього. Мені здається, це воля, яку ти відчуваєш, маючи чи будучи в заложницях суспільства та буденності.
Так, мені прийшлось відмовитись/відмовлятись від деяких поглядів та задоволень, але я отримала за це тепло і повагу. Так, мені нарешті прийшлось поставити крапку в багатьох справах та хрест на багатьох своїх рисах характеру та принципах, але це піде мені на користь. Єдине, у мене немає часу. Постійно.
Тік-так, ніч, день, блог і так 10 днів, за ними 10 тижнів, а далі й рік. Здається, одного разу я зрозумію, що мені 55 і я так і не навчилась контролювати своє життя, але буде і позитивна сторона: я жила по-справжньому, в ритмі, з проблемами і радощами. Я буду щаслива, бо переживу так багато, дізнаюсь стільки, що моїм внукам це буде явно цікаво, але не завжди варто буде їм це розповідати.
Отже, в житті найголовніше - ти. Ти і є те щастя, так, ти - центр всесвіту і все стається так як мусить бути.
Я в заложницях одного питання: де мої білети додому на Пасху?!

Щось із нового світогляду починає приземлювати мене і поєднувати з реальністю, яка ніколи не здавалась мені такою жорстокою, як зараз. Раніше я була більш легковажнішою, а тепер я задумуюсь над тим, щоб бути вірною і серйозною. Я в спробі приручити свій характер собі і зуміти керувати собою. Не так легко, як виявилось. Взагалі, майже все в більш дорослому світі не таке просте, як я завжди собі його малювала.
Не біжіть дорослішати. Ось вчора дерева розмовляли, небо завжди слухало, а виявилось, що це чують не всі. Виявилось, що постійно посміхатись - це забагато; а ще, що ти не можеш здаватись серйозною, коли завжди була веселою. Свої погляди на любов і стосунки я починаю втілювати в життя і тримати себе в руках - незвично без волі. Я щаслива, насправді, мені комфортно та тепло, просто важко так швидко змінитись і стати стриманою та для одного.
приручити себе собі інколи складно.
йду помалюю: 3

Напевно, саме випите мною Shabo-вино в 203 кімнаті з Вікою, Віталіком, Аньою, Єлизаветою і Нестерович змусило мене нарешті не кидати фото, а написати пост.
Хоча я завжди маю, що сказати (балакучість моя грішна), але я живу зараз в іншому світогляді. Ні, не у світі, а світогляді. Раніше у мене була повна воля і я не думала ні про що, окрім про створення собі всяких легковажних проблем, розважливих пригод; тепер я навіть здається стала спокійнішою та серйознішою, ніж раніше. Зараз у мене 1 проблема: я часто переходжу на російську. Просто у Александра сильний російський акцент, він давить мою українську, але я все одно вірна їй.
Казьмирчук мене перевіряв на коспект. Якщо вас цікавить, що він написав в конспекті, то це " Слухай та записуй". Я зрозуміла це не по предмету, а в спробі більше писати творів. До речі, я знову закинула, я знову не пишу.
Задумуюсь над кафедрою, бо почала подобатись давня та нова іст. України. До речі, вчора здала заяву про обраний спец-курс: регілієзнавство, історія укр. нації, історія філософської думки, латинська мова. Все це вивчатиму на ІІ курсі.
Я не дістала поки білетів до Луцька на Пасху. Чекаю додаткових вагонів. Я була б така рада зустрітись з Свєтою, мені не вистачає її бачення на мій світ.
Була на вишколі, що від студгвардії. І хоч було 5 хлопців і 2 дівчат - це було фантастично. Так, я слабка в бігові, тому майже вмирала, біжучи, але робота, яку ми виконували була цікавою: копали окопи, готували їжу на вогні, маскували "штаб", говорили між собою, сидячи в Голосіївському лісі у камуфляжі.
Я хочу, щоб в Александра не було проблем з кімнатою через спілкування зі мною. Хочу, щоб їхні стосунки були міцними, не зважаючи на моє існування взагалі. А ще, хочу, щоб він одужав.
У мене були гарні вихідні, а тепер пішов важкий тиждень.
Добраніч, а то мій настрій мене підводить.

Я зовсім не про те, що покликала Александра і вперше при комусь в своєму житті пишу блог, при чому я і справді не планую вгощати його чаєм. Чайник кипів просто так, як і моє терпіння, коли на 5 поверсі неначе спеціально мене намагались взбісити. Але я хочу розповісти за інше.
Можна було би похвалити зараз Александра і він подумав би, що є особливим, але я так не робитиму. Хоча він і так все знає. Мені подобається проводити так час - ніхто ніколи не проти бути дитиною, або щасливим. Хоч це і те саме.
Мені комфортно, і навіть писати тут, коли він сидить і читає.
добраніч: 3