Step by Step

Александр назвав мене дитиною. Йшов дощ, а ми таки вирішили прогулятись на вулиці майже до 2 ночі, через що мене записали з ним в гуртожитку до журналу запізнень.
Сьогодні я під дощем мала можливість попригати по калюжам, за чим насправді дуже скучила. Якась ностальгія пішла за Луцьком, де я постійно мочила ноги.
Вперше чула молитву " Отче наш" на російській і грала в "ладоши" під дощем.
Сталось і купа всього іншого. Наприклад, що я взяла який-небудь зонтик на коридорі 4 поверху і приміряла його до себе. Але важливо інше:
мені так подобаються такі неповторні моменти. Може минути і років 30, але ці секунди і стануть причиною радощів та віри у казковість. Бути дитиною легше і цікавіше та і бути просто щасливим - безкоштовна насолода - скористайся нею.

я ніколи не думала, що отак все може змінитися.
минуло декілька днів, а відчуття мов я змінила ім'я, громадянство, місце проживання і душу. Холодне і неприємне вітання звучить більше як посилання в брудне місце.
Але це був найкращий вихід з ситуації. Його слова були лише заключним для відмови від цієї дружби, передумовою були слова інших про його ставлення до мене. Сьогодні пішли з одногрупницями в бар. Трохи шотів і закуски, і наша година разом проминула достатньо ніжно і любляче. Я люблю своїх одногрупниць. Мені пощастило познайомитись з особливими.
Навчання минає помаленько. Вечори теж непогані. Сьогодні трохи не виспалась. Ну якби лягла аж о 7.30, але немає нічого поганого в незвичайному вечорі.
Що ж, кардинальні зміни вплинули на мене, але я не знаю як я себе почуваю від цього. З часом, звикну.

Першознайомець за пів року попадав в багато неприємних ситуацій зі мною. І аварія не була основною серед усіх тих подій, які він називав мною вигаданими, які він уособлював в фразі " ти знову думаєш, що ти центр всесвіту".
я ніколи не розуміла чому він вважає мене такою самовпевненою. Я завжди спиралась більше на етикет і на мою наївність, яка дозволяла мені уявляти його хоча б другом, щоб виправдати таки мої дії, і боялась втратити стосунки. А як виявилось, найдоречніше питання це " які стосунки?".
це все моя уява.
ранок пішов котові під хвіст, бо я лише розчарувалась.
пів року можно бути знайомим з людиною, а між вами навіть дружби нормальної так і немає. Це як перший перехожий буде ходити щоранку повз тебе на роботу, і ти будеш його бачити, але ніколи не дізнаєшся його ім'я. Я думала, що знаю, а виявилось, що він вигадав собі псевдонім.
це була імітація. усе, що могло би бути.
скрізь.
наївний.

Немає нічого хорошого у тому, яка я є, або що чиню. Сьогодні Ксяник говорила зі мною за дивний дискомфорт: вина виключно в мені, я справді так думаю. Деякі обставини, зокрема приховані наміри деяких з моїх одногрупників чоловічої статі, не викликають у мене прихильності і відвертості навіть після радісних привітань і запитань як минули мої канікули - мені до них байдуже, коли вони шукають момент, де можна буде підстібнути мене. Але це мені лише на користь.
На користь іде і те, що я починаю закриватись. Мені подобається особистість Александра. Я називаю його так, бо асоціюю з Македонським (не знаю чому). Надіюсь, ми подружимось, а ще більше, що він навчить мене більше мовчати і не казати людям слів, яких вони не варті. Так він відвертим повідомленням зумовив мою скупість слів на подарунок в діях 8 березня. Чорнявий повинен розуміти, що щоб він не думав, я не можу його любити - він не вміє виражати таких почуттів, які гідні кохання. Діям - так, почуттям - ні. Мої погляди на нього = його поглядам на мене. Правда я трохи людяніше до цього ставлюсь, ніж він.
6 хвилин після подарунку були кінцевими перед реальністю на яку я плювала. Це ще один момент, який змушує мене тепер більше мовчати - я не хочу розповідати вам усього. Здається, мені прийдеться завести ще один блог, щоб писати туди свої справжні почуття. Ви можете думати, що знаєте про мене все, але в сумі - нічого, я завжди маю для вас сюрпризи. І я не зазнана зараз, але достатньо дурна.
Принаймні, 6 хвилин після подарунку викликали у мене ненависть до того, що я собі вигадувала, те, чим я себе виправдовувала.
Теліуз говорила мудрі речі про ставлення людей до мене. Варто було б прислухатись, якби не моє егоїстичне ігнорування буденності.

я і Єкатерина
станція Арсенальна, м.Київ

Так, ми ще не стали найкращими друзями, але надіюсь ми зможемо таки одного разу написати у співавторстві твір. Це було би цікаво, та і немає нічого поганого в нових друзях. Я не відмовляюсь від слів, що мій майбутній новий друг - особливий.
Давня історія: ця аспірантка прекрасна. Я хочу бути чоловіком, бо закохана у неї. І як важко мені не було б з деякими з одногрупників, байдуже - я знаю свою позицію. До того ж, потрібно братись за важке навчання у ІІ семестрі.
Любов. Не варто спішити любити, у мене навчання. Зараз я ціную свою майже волю. До того ж, у мене є ще три погляди, які здійсняться до 5 курсу. Мусять.
Навряд я відступлюсь від своїх поглядів коли-небудь.
8 березня. Хоч і Васіліса робила ставку, конкретна людина не привітала мене з святом. Хоча я і не люблю слів, діла кращі. Цими ділами були: донести сумки до гуртожитку, що зробив блакитноокий, а потім ще хлопець з мр3 з Вишняків; хлопці з групи покормили тортом і шампанським; і останній жорсткий подарунок, що можна було б повторити ще. Цей моральний мазахізм прекрасний - класно, коли наді мною знущаються.
Чорнявий. Ну якщо мій друг читатиме, то усміхнеться: молодець, приємно вразив.
Галя Теліуз. Класно провели час, посиділи, повеселились і поговорили. Нам вистачило жартів і прекрасного Дениса, ахахах, ми розважались як можуть дівчата на 8 березня. Ах ці жінки
Вітаю вас мої кохані з 8 березня! Качки мої, з міжнародним днем богинь: 33

Філологи можуть проклясти мене за дане словослополучення, але я допускаю зараз помилку, яку мені подобається робити. Сьогодні, ідучи з дівчатами додому, Катя наголосила: " ти якби колекціонерка". І якщо не легковажнішим, то саме цим словом можна описати мою поведінку.
" Кохайтеся, дівчата, але не з галичанами, " - каже Субботіна. Їдучи в метро, я згадала, що родом я галичанка і це правило одногрупниці добре підходить і до мене, просто для чоловіків. Я не зла, але у мене відношення до протилежної статті грішне. Вчора я допустилася помилки, яка викликає у мене відчуття гіркоти і ризику. Нічого не скоїла, просто насолоджувалась розмовою, яка таки заборонена для мене. І ще більша ігра на нервах була в момент, коли ця гіркота сама просилась до повтору. Я можу ненавидіти себе за це все, але не хочу. І не буду продовжувати. Це дружній намір.
Просто надто новий.

в цьому немає ніякого символу, мені просто сподобався вираз. Мій друг інколи говорить розумні речі. Я називала його Чорнявим, насправді створивши ілюзію про його смерть - його ніколи не збивала машина - це він у машині збив мене. Збив, бо щоразу каже " ти дурна" і воно так і є. Мої ненависники нехай ненавидять мене і пишаються, бо декілька реалій стались зі мною за останню добу. Ці реалії довели мені, що я нічого не змогла змінити: у своєму минулому, нічого не роблю зараз і завтра все буде теж саме. Вчора я була ще на емоціях, сьогодні - ні. Іспанська минула достатньо тихо і я справді хотіла би пройтись тіє дорогою, остання лекція минула у вивченні поведінок невідомого хлопця з 1 потоку із моїми улюбленими чорними очима і моїми фразами " поглянь на Александра, він божественний.О, його голос. О, його очі". Короче. самка всередині мене інколи прокидається ахахах
Щодо мене. Знову. Вчора я була ладна виплакатись, мене розривало слізьми і може це ще болить, а болить, я вже не готова до розмов. Я зрозуміла все
Мене вночі втішила лише студгвардія, до якої я отримала право вступити. Якщо я заслужу, то через тижні 4-6 отримаю військову форму. Це мов здійснення моїх дитячих мрій - не хочу відступань від бажань. Хоч у чомусь.

Що ж, Казьмирчук справив на мене гарне враження - дотепний. Його жарти про 73 роки і його похвала доньки Марії Казьмирчук виглядає хвилинами зазнано, а хвилинами класно.
Ульяновський же викликав у мене розуміння, що легко точно не буде. Його лекції будуть складними і з тестовими завданнями. Семінари ж буде вести Круглова, жінка прекрасного і милого характеру, яка перший семінар провела у музеї, від чого я в захваті. Це мов ще одна екскурсія в Києві. Ах, ІІ семестр буде надто складним і я потребую інтернету, якого у нас досі немає. Надісь, Лівій таки зможе налаштувати його.

Мій третій рай, про який я колись мріяла був Київ, але поступивши в КНУ, я так толком і не бувала на стареньких вулицях Київської Русі. Короче кажучи, вже будучи 27 в Києві, ми пішли в Києво-Печерську Лавру, де був Успенський собор, церква Сергія Радзвивільського, Ново-Печерська церква. Ми не змогли обходити всю Лавру, тому повернемось туди ще. Але класно було постояти на службі в Успенському соборі, купити Києво-Печерський патерик (я ж історик) і взагалі, Арсенальна дуже гарна. Тому, 11 місто, Київ, прекрасне і історично цікаве. Я задоволена, що вибрала саме це місто.
Так, я хочу тут жити.

поряд Ратуши Чернівців.

Двері Краєзнавчого музею Чернівців.

поряд з міським театром.

ресторан.

ЧДУ.

Австрійська церква.

Церква Московського Патріархату.

Турецький міст.

Театр в м.Чернівці

Краєзнавчий музей.

Центральний палац культури.

Чернівецький Національний університет ім. Федьковича

Кафе на вул. О.Кобилянської

Наступного ранку, сівши в автобус рейсу 266, до якого ми дібрались маршруткою№7 зі старого міста Кам'янець-Подільського, поїхали до Чернівців. Я була в захваті від їхньої піци і хотіла плакати від дощу, що тривав цілий день.
Ми обійшли з Васілісою Чернівці майже всі пішком, тому добряче змерзли. Були і в ЧДУ, де знімали український жах " Тіні незабутих предків". Пройшлись містом і навіть якась бабуся шпицею попала мені в око і не вибачилась, за що я її зненавиділа. Довго ми добирались до вул. Гагаріна, де зранку домовились зустрітись з Сергієм о 6 вечора. Друзі, ми сіли на 34 маршрутку, спочатку годину шукавши і питаючи в людей як і де сідати, не маючи навіть назви вулиці (аж в кінці дізнались), а питали по опису " як їхати до ж/д вокзалу, 2 зупинки перед мостом по, можливо (?), річці Прут. І ми сіли на зупинці Турецький міст, але спочатку поїхали не у ту сторону. Аж потім чоловік підказав нам, що потрібно сісти в іншу сторону. Ми виправили свою помилку і поїхали та зустрілись з Чернівецьким патрулем міста, який саме отримував свої завдання. Там же ми і пройшлись по магазинам і купили мені кофтину (у Подільську ми купили сорочку і штани). Отакий-от шопінг і поїздка по Чернівцям.
Жіночка, зранку ще, в маршрутці пояснила нам структуру міста і порадила, куди краще сходити, тому я задоволена красою вулиці О.Кобилянської, вул. Руської, вул.Головна, але таки Подільськ вразив більше.
В Чернівцях дуже смачна кондитерська випічка " Ваніль". Саме там ми прибали бананові кекси та хлібчик " Кирпічик", як його роблять гуцули.
Чернівців мені вистачило на один раз, але я все одно в захваті.
Це була прекрасна двохденна подорож на 400 грн особистого бюджету.
А ще, міліціонери такі цікаві варвари… аахахахахха