Step by Step

Минуло лише декілька годин, як я і Васіліса приїхали до Києва, але нам в голову випала ідея поїхати до Подільська. На вокзалі ми дізнались, що білети є лише на 25 лютого о 8 вечора і щось причинне сталось, і ми купили дешеві білети (тоді було 25 лютого пів 6 вечора) й через 2 години поїхали у місто моїх бажань.
Це було прекрасно! По фото ви самі побачите. Ми зустріли так о 6 ранку, приїхавши, шикарного таксиста, який розповів нам куди йти і де варто сфотографуватись чи дешевше поїсти. Ми так і робили, але доля скинула нам на голову янгола. ЯНГОЛ УПАВ НАМ ПРОСТО НА ГОЛОВУ. Спочатку цей невідомий чоловік сфотографував нас біля карети, сам те запропонувавши. Потім посміхнувся нам в сувенірному містечку, де знову ми опинились одночасно. А в годині 5 вечора (3 години до відправлення в Київ) він підсів до нас за столик в кафе і розповів про себе, про свої подорожі вже 2 місяць. Ми порівняли наш бюджет 800 грн (1 стипендія) на місяць і його 500 грн на день. Враховуючи дуже багато-багато детелай, 15 хвилин до відправлення поїзда ми здали білети до Києва і купили з цим Янголом Олексієм білети до Чернівців. Так, з Чернівців до Києва по студентському ціна була надто висока, але там допоміг янгол, який дав нам притулок в своєму зйомному будинку. Зранку, ми не будили і його і поїхали до Чернівців, залишивши "знак дружби" у нього і у нас - чайна ложечку, що купили в Подільську.
Це був і прекрасно проведений вечір в ресторані " Тарас Бульба" з цим янголом; жили ми також у центрі Старого міста (біля замку і поряд Міської Ратуші). Олексій казав нам: " Держава не може забезпечити вам сравжньої повноцінної подорожі, але я можу допомогти державі".
Я ніколи не забуду цього вчину! Він здійснив нашу маленьку мрію з Васілісою - побувати в Чернівцях і жити цілий вечір в розкоші.
Я люблю Кам'янець-Подільськ і повернусь туди заради Хотина і Жванця ближче до літа. Дякую!

День Народження Світлани минуло класно: аристократично. Ми пробували ром з банановим соком, текілу з молоком, декілька келихів вина і все, що можна. В Snow Bazilic я закохалась у дизайн, де з Свєтою ми і побалакали про все на світі. Тому вітаю ще раз з її вісімнадцятиріччям.
От з Арті лежимо у ліжку, бо я завтра вже їду, і вирішили подивитись мультики.
Багато хто хоче кулон як у мене - ви скажіть, розповім, де придбати.
Я дочитала міфи і завтра (понеділок) лишилось для іспанської, що для мене найважче. Ох, інколи занадто нелегко вивчати щось. Так 2 безсонні ночі пішли на вивчення книг. В цей же час, колишній з минулого, Паша, став мені другом, втретє, але тепер нормально.
Я вела сьогодні себе як аристократія, але в кінці облила джинси ромом. Здається, я звичайний історик, тому і залишусь ним
Добраніч вам, підписники і Луцьк: 3

Як відомо, вона єдина серед Горгон була смертна. От це і є я.
Саме тіло (за міфами страшне і потворне, але суть не в цьому) - це я, а змії, що у неї замість волосся - мої погляди на почуття, моя розгубленість і мінливість у стосунках. Я й ніби не погана. За міфом, Медуза колись була дуже красива, але вона назначила побачення Посейдону у храмі Афіни, за що поплатилась усім. Я теж колись була безнадійно закохана. Цікаве те, що останнє слово в минулому часі як і у теперішньому. А потім якось розгулялась. Можна і зупинитись, бо й так добре, але страшне бажання волі і перебіг від однієї "змії" до іншої, змушує сковуватись мене хоча б на трохи у ущелинах під морем.
Я як Медуза Горгона. У мене завеликий вибір і я хочу скористатись кожним, а не обирати. Ось чому я думаю сказати всьому цьому "СТОП".

Саме такі слова викрикнула моя підсвідомість, коли я, давно так не роблячи, вирішила перекусити вночі. До пів 2 ночі я нотувала 20 міфів зі стародавньої Греції у свій зошит і якось проголодалась так, мов худощявий Голод з далекої Скіфії прибув до мене та, кістлявими руками обійнявши, дихнув мені в обличчя. Короче, привіт, я поїла після басейну. До речі, два сеанси були якимись злегка затяжливими.
Завтра йду останні два рази.
Знайшла ще 2 конкурси для творів. Можна надіслати й туди, але бажано написати більше громадянських прози.
Цілий день я витратила на книгу і басейн. Але я щаслива була бачити Світлану Анатоліївну. Люблю і обожнюю цю викладачку зі школи. Особливо її: " Я тебе люблю. У тебе все вийде".
А ще. зареєструвала мого Артура в вк - йому 4 роки, тому він надсилає мені смайлики і грає в ігри. Інколи злить, але це весело.
Що ж, боги покарають мене за це, але я не сплю о 3 ночі. Хоч би завтра не проспати басейн. Завершу завтра " Аргонавти", " Геркулес".
Добраніч, мої улюблені читачі: 3

1. Бібліотека О. Пчілки. В останній день я таки подала свої твори на конкурс і була 51 по списку, хто приніс свою творчість. Три місця на 51 особу. Навряд є шанс.
2. Купила кофтину в House. Незвичайно витрачати стипендію на себе, а не на їжу в Києві. До того ж, М розмір був великим і у мене тепер S. Я якби щаслива.
3. Прогулялась з Юлею в Порт-сіті. Це було достатньо класно: згадувати минуле. По її описам Влада, її хлопця, згадала свої перші стосунки. Попросила, щоб вони розійшлись… а як виявилось, вона вже сама з ним порвала. Що ж.
4. Завтра зроблю Брауні. Дуже хочу навчитись пекти його.
5. Я - поїзд. І я з'їхала з рейок. На аск хтось написав " не пишеш щиро. так по мєлочі". Я б хотіла, але у мене зараз сковані руки. Та і якщо я напишу вам все у чому розібралась за канікули, ви назвете мене непостійною, легковажною, дурною. Я і так не дуже мудра. Ви навіть здогадатись не можете, наскільки я близько сприймаю саме цей коментар " ти дурна", або " так з тупенькими цікаво". Нехай я слухаю це і сміюсь, мені не приємно, бо я знаю, що це в міру правда.
Ви хочете щирості? Думаю, через те, що я пережила так багато інтрижок, мої постійні стосунки терплять критику та погане завершення, бо я так і бажаю зробити боляче. Як ви колись мені, коли я відповіла вам: " добре, домовились. "
Тому, все добре.
нехай буде так.

Отже, за німецькою традицією, 14 лютого, я святкувала день божевільних. За шкільною традицією, з однокласницями. Звісно, цього року нас було лише 4: без Іринки, Марії і Яни. Що ж, сумно, але плани себе виправдали.
Ми були в ресторані Snow Bazilic, де я в захваті від тіста в піці і їхньої подачі чізкейку, брауні з обліпиховим соусом та Shake-up. Це було фантастично.
Іншою справою була музика, яка знизу грала інколи загучно.
Я вперше пробувала суші (!). Надіялась на криветки в кунжуті, я таки скажу: не любиш риби - не любиш суші. Це не було мені до смаку. А соус васабі горів в моєму роті. Що ж, я провела щасливий вечір з однокласницями. Я люблю їх. Ця традиція збережена вже третій рік підряд. Підтримуватиму її далі.
Дівчата поїхали в Zefir, гульбасити в клуб, дорогу я пояснила, а сама сиджу вдома з чіпсами. Прекрасно проведений день божевільних.
З святом вас, будьте не такі як всі: щасливі просто так, веселі і незалежні: 3

Ну, короче кажучи, в басейн я вже ходжу другий день. Юля сказала " моя подруга жме 1 км за сеанс, мій рекорд - пів кілометра, 500 м". Ах якже це мене стимулювало. І на перший день - 600 м. Другий, сьогодні, - 750 м. Надіюсь, я дотягну вже якось 1 км.
Сьогодні залишилась сама вдома і готівлею на шиї. Мій перший плов вдався! Юхуу! Ну а бульйон я готувала не вперше. Проте весь цей час. читаючи книгу " Україна під татарами та Литвою" випуску " Україна крізь віки", кіт Пушистік спав в мене на ногах, або ходив за мною мов хвостик на кухн- літню кухн -кімнату. От я і стала незалежною жінкою із котом.
Треба сьогодні написати нове оповідання. Думаю, воно зватиметься " Чужий син", або подумаю над " Жінка моїх мрій". Завтра просто останній день подачі робіт.
І завтра день божевільних. Ми з однокласницями йдемо в Базілік, а може і потім у клуб. Побачимо.
У Чернівці я не поїду, це непродуманий поки шля з Подільська, тому ми з Васею передумали і лишились на 1 місті. Зато купимо плойку.
А ще, я зупинюсь тоді, коли побачу перстень на пальці.

Називається насправді це " вирішила сходити до басейну". В басейні послали в АСБ платити в терміналі за басейн, який вимагав у мене данних, якими я не володію. Через це мені знову прийшлось йти до басейну, звідки мене послали завтра у банк. Короче кажучи, ця маячня вже мала б вивести мене з себе, але я поставилаcь до цього занадто байдуже.
А от " як повія на трасі", то через те, що додому я вирішила йти пішком. Ну, як і прорахувала, я витратила трішки більше ніж 40 хвилин і йшла темними вулицями сама. Аж згадала як минулого року ходила так зі Світланою. Подзвонила їй, поговорили. Отак я йшла по трасі мов повія, сама, благаючи в думках, щоб машини не зупинялись. А на рахунок Цукрового району, там така краса. Мені подобаються нічні світила.

Я завжди була дурною такою:
невимушеною, але явно не злою,
залежною від думок сірих мас,
таких як я зустрінеш лиш раз.

І ніби й можна мене покохати,
але як тільки моїм тілом почать
керувати, то стає явним якраз:
така дівка лише прозапас.

Це через те, що я надто складна:
забагато наївна, занадто легка,
в мене в житті є одна лиш мета
і до неї повинна йти я сама.

Коли ми сиділи з тобою удвох,
під зорями, а під нами лиш мох,
то весь ліс при поцілунку зайнявся,
втратити мою мету він злякався.

Відчула, спокійно привстала.
Україні, а не тобі, я служить обіцяла.

Не знаю чи я мала право на таку легковажну відповідь. І спочатку відмовляючись від своїх дій, виправдовуючись грубими словами, я ближче до кінця почала сходити з розуму через звичку помічати родзинки, приховані, у людях.
Сьогоднішній вчинок частково звів мене з розуму. Минуло 4 години і я вже мала б забути, а це сидить в мені, повторюючи кожен елемент, кожну приємну та мізерну дрібницю, яка могла б справити враження. Визнаю, йому вдалось змусити мене задуматись над діями.

Море, тому що я справді зараз не відмовилась би від осіннього моря. З моїх спогадів, воно стає таким бурхливим і холодним. Зараз би в Симеїз, що у Криму. Я любила ті скалі, подекуди ліси і море, в якому не скупаєшся, але можна назбирати камінців, кольорових, і зловити раків на свої ж пальці.
В морі плавати не хочу.
Я хочу послухати шум. Такий же, як і в моїй голові.

У попередніх постах я говорила про те, що змінилась. Це не означає багатьох речей. Я завжди буду просто Марина, ніяк інакше.
Що таке "змінитись"? Це постійні зміни у моїх поглядах. Після цих канікул, які достатньо вплинули на події, хочу сказати, що змінилось у мені головне - світобачення. Якщо ззовні, то я прагну кращого вигляду тіла, чого намагаюсь досягнути. А от якщо ви хочете скупнутись у моєму внутрішньому світі, то, будь ласка, пірнайте. Просто у мене змінилось ставлення до багатьох людей. Когось стала цінувати сильніше, точніше старих друзів в Луцьку, Карпатах і нових справжніх друзів в Києві, від багатьох романтичних поглядів я відмовляюсь, історичний факультет вимагає відданості, справа і плани в майбутньому - наснаги і старань, а не захоплень, ніжних історій. Вони і так будуть. Може. Десь на відстані. Пізніше.
Люди, які ставились до мене, як до справи, навчили мене тепер ставитись до них так само - лише вигода. Змінитись - це зруйнувати декілька своїх принципів і створити нові. Я не хочу, рахуючи зорі, втратити місяць, де місяць - це мрія життя.
Васіліса не даремно казала: " У мене відчуття, неначе після цих канікул ми всі дуже змінимось". В моїй кімнаті я не одна піддалась змінам.
Змінитись - це відмовитись від того, що раніше було таким важливим; змінитись - це зробити ще один крок вперед. Мене міняє ще думка С.А. Вознічук: " Я справді відчуваю, що одного дня ти зробиш щось таке, що змінить історію".
Поки що я змінюю лише історію свого життя.

Горить лице - в кімнаті спекотно. Правда тіло мерзне. Я вже три дні у Луцьку, а вже знаю план на двадцятиденні канікули. Майже дочитала книжку з стародавньої Греції та Риму; далі - Україна під Литвою. Прийшов час платити за басейн, а то так і не сходжу в нього; й накачати колесо на велосипеді. От і вся інтрига цікавого життя.
Я тікала колись до Києва, щоб уникнути постійної громадської роботи, активності, відсутності волі і незалежності, а тепер злегка відчуваю себе відчуженою. Я як плебей у Римі. Знаю, що потрібно написати ще одне оповідання і завести його на конкурс Пчілки з прози, але це пізніше.
Ось і всі справи. Потрібно навчитись насолоджуватись моментом? Давай краще помовчимо на питання чи я задоволена своїми діями.

Досить вдавати, ніби ми нічого не розуміємо. Ах яка розіграна помилка. Складно всім в цьому житті. Я може і гнила, а може обізвіть мене як вам завгодно, але я не зі зла, не з поганих намірів, змінилась в ході подій. Десять днів січня минули так, як цілий місяць не тривав, а тепер, зупинившись, треба розібратись у собі і зрозуміти, що мені потрібно. Я постійно натякаю усім, що все змінилось.
не знаю, у яку сторону змінилась я, але я явно не та, що була раніше.

привіт, повернулась.
це була класна двохтижнева подорож по Україні і я тепер не хочу зупинятись. Звісно, я витратила 900 грн, хоч і старалась більш-менш економити, але задоволення вимагає грошенят.
що я скажу? було класно і 5 км пішком іти, і ночувати в поїзді, і заплатити 10 грн за Віп-зал очікування, мені сподобалось і побувати на могилі Б.Хмельницького, і в його резиденції, і в Черкасах є МакДак, і пагорб Слави, а ще у Івано-Франківську чисто, проте в понеділок у них скрізь вихідний, Львів старий й красивий, а Брошнів має шикарну лісопилку і теплий чай, в Суходолі ми піднялись десь на 150 метрів в гори, вперше танцювали в барі з Васілісою, співали по вулиці у Франіку, познайомились з правнуком Вагилевича з "Руська трійця".
НЕЗАБУТНЬО.
В кінці лютого у мене плани на Кам'янець-Подільськ і Чернівці.
Подорожуйте частіше!