Step by Step

У меня мурашки по коже.
Прикосновения заставляют меня влюблятся.
Боюсь, что я банальна. Начинаю писать, как фанатка этого человека.
Я этого не хочу, ведь такие чувства со временем могут пройти и меня назовут человеком, что пускает слова на ветер. но поймите вы..
Держать в себе чувства очень сложно.
Особенно - привязанности.
Я так к нему привыкла, что можно считать меня влюбленной.
О Господи, я хочу тебя обнимать, целовать без причины.
Я хочу иметь на тебя права и видеть твои глаза, как ты на меня смотришь.
Я хочу чувствовать тебя, переживать твои проблемы, я хочу любить тебя
Я все это хочу. Особенно, как ты греешь меня и жалеешь. Я хочу, что бы дальше помнил все, что я говорю и прекрасно разбирался, когда я обижаюсь.
Ты так близко знаешь меня. Я хочу знать тебя так же. Пусть не на долго.
О Господи, я просыпаюсь, а перед глазами ты. Я думаю о тебе все время.
Почему? Какая сложная привязанность.
Слезы сами катятся, когда я утром просыпаюсь. Может от того, что с мыслью о тебе. А ты?Ты спишь еще, наверняка. Или наоборот, давно встал.
Как мне от тебя отвыкнуть?Я же боюсь по неясным причинам, да и боюсь сама не знаю что.Я хочу быть твоей девушкой. О, какой бред.
Ну и ладно. Хоть раз сорваться ж можно.
Не зря я баловалась вином. Это заставило меня открыться.

23.10.2012

Что же выделить сегодня? У меня есть, что выделить - 5 событий.

Начну с учебы. Учительница физики сегодня была нежной и доброй. О Господи, мне понравилась ее добрая и искренняя улыбка. Впервые я вижу, чтобы она так добродушно улыбнулась. До самых костей дошло. Да, мне кажется, я не заслуживала 10, но спасибо ей.

Парламент. Я очень смешно говорю с охриплым голосом. Вести парламент было сложно, но зато мы решили все вопросы по фотоквесту. Это меня радует. А потом, идя домой я увидела в маршрутке совсем грустных людей. Почему они грустные? Потому что едут? Что если это правда жизни? А нет. Я им начала легко улыбаться, при встрече взглядов, и некоторые улыбались в ответ.

Вторник вторником, а завтра праздник. Вот завтра я праздную начало каникул. Хотим погулять с девчонками. Поедем к школе, потом в центр. Купим конфет, возьму фотик и посмеемся. Мы ждем среду, как когда-то пятницу.Я в интересе.

Хлебушек и масло. Мы с одноклассницами пошли в столовку. Ахах, купили хлеба и чай. Ели, ели, не могли доесть. Хотели идти в 11-А на физику, но решили, что чай слишком сладкий и мы смеемся много. Представляли, что на хлебе есть мало. Завтра должны принести пачку масла и варенья.Лол.

Вот єто холод и грубость. Меня уже не пугают твои взгляды, но обижают плохие действия. Будь дальше нежным, мне нравится с тобой играться, а не ссорится. Ты перестаешь меня понимать, а мне только интересней. Пойми, мой гороскоп проповедовал мне хорошие будущее. Я должна завоевать мир. Ты мой мир в этой игре. Давай, холоп, поклоняйся мне.Ахахах

А я в ожидание завтра.

Что ж это такое? Я не чувствую страданий в душе. Возможно я еще в стане аффекта, но до сих пор не пойму. Мне не больно и даже плакать не хочу. Уже улыбаюсь.

Только молчу больше и сижу молча. Думаю, это виноват той факт, что голос охрип. Не собираюсь верить, что виноват ты. Ты вообще никто. Даа, ты ничего не значишь.

Значит, делаем выводы.

Я опять свободна душой.

Как же это приятно. В принципе, буду считать это обычным отдыхом от личных желаний. Мне главнее всего карьера, она подарит мне жизнь. А это была шутка.

И я все ровно не признавала этой симпатии. То чего мне?Ахаха

Мне как-то все ровно.Правда.Не буду обманывать.

Я ничего не чувствую.

Я должна вспомнить то, что было вчера. Мне уже не больно, честно. И алкоголь в моей голове уже не действует. Я прекрасно помню, что я говорила и что было. Не надо говорить, что я была пьяна. Я просто доверилась Вам.Шутила. Я ведь такая всегда, только с людьми, которых называю друзьями.

Что было вчера? Ну вообще это была начало моего "пиздец". А с начало все было хорошо. Я проснулась с мыслью, что уже пятница. Поехала с Юлей по пиццу. Посмеялись, пошли в "Тарантеллу". Обслуживание ужасное, но мы были одни девочки. Моя фраза "двигай попой" осталась в моей памяти. А в "Чилинтанно"? Он считал нам пиццу, потому что я просила включить калькулятор Юли и посчитать цены. А как маршрутку ждали. Чертовая "23"! Она проехала пустой, а нас не забрала.

Приехали в школу, смеялись. (Я уже не буду напоминать, как мы ходили в магазин и закрыв тумбочку с вещами не могли открыть. Кто знал, что у нас был ключ от "22", а мы тыкали в "26".). Юля накрутилась, мне сделали прическу, Вике сделала прическу я. Потом пришла Уля. Рада ее видеть, она такая приятная.

Концерт был сложным. Мало сценария, много импровизации. Не странно, что голос пропал и я хриплю.

Потом Портвейн. Блин, пила такое впервые, потому немного разболталась.

И вот потеря чувств. И это тоже случилось.
Пришло даже осознание, повторное, что мне важнее карьера, а не непризнанные чувства.

Потом что было? А! Красивое оно место около луга. Там так мило и романтично. Посидев там, я увидела красоту своего города.

Спасибо Боде, что провел меня. Он такой хороший. Молчалив, но в этом что-то есть. Жаль, что я не верю в любовь. А симпатии к нему нету. НУ и все, что за тупое рассуждение. Одиночество - прекрасное чувство, и оно лучше симпатии.

А потом сон. Всю ночь я умирала в спазмах холода. По теле где можно трясло холодом. Я умирала просто и уснуть не могла. Страшная боль.

И вот, прошел день. Спасибо за все, спасибо за новое начало.

Я еще не отошла. Меня просто сносит. Черная полоса?Вполне правильный ответ.Это.я даже не знаю, что чувствовать. Сегодня меня обокрали. Вытянули с сумки подводку и духи.О черт, все новое все любимое. Мои родителии и так скупо относятся ко мне. Они говорят что я много прошу, но и не так много дают.

У меня пропал голос после вчерашнего концерта, но у меня возникло желане петь.

Жизнь, если ты решила показать свою темноту, то я научусь противостоять. И пусть я влипла в долги, которые на мне весят, но все буде норм, чувак.

У меня болит все тело. Второй день уже прото сажусь в своей комнате перед зеркалом и молчу. Мама спросила все ле нормально. А нет, она кричала. Не люблю ее вопросы, все ровно не поймет.

Я слишком веселая. С понедельника буду серьезнее. Хочу уже быть взрослой. Ответственной.Хочу жить.

мда..ну и сень.

Спасибо Вика, Юля, Света (две Светки), Мария, Алина, Надя и Ира за прекрасный момент в классе. Было приятно с вами быть:*

Спасибо Паше Капаузу и Марие за разговор о том, что для многих и меня запрещено.

Спасибо Софие за песню на гитаре, что довела до глубины души в рыданиях.

Спасибо Боде за то, что провел. Думала его поцеловать, но поняла, что нельзя с ним играться.Он очень приятный человек, но я эгоист.Никаких чувств.

Спасибо Славик, что пытался уговорить Диму.

Спасибо Алесе, что слушает мое нытье. И я люблю тебя:*

Спасибо жизни, за то, что она полная лажа.И я ее ненавижу.

Это неприятное чувство, когда парень целует другую при тебе. А он нравился.

Я никогда не была в такой ситуации, но знаете что?Я рада. Теперь я точно не признаю симпатии и даже наоборот, я ненавижу в неком роде.

Не хочу видеть, слышать, больше шутить так.

Не дразните меня ним, не вспоминайте.Задолбила я уже себя.

Осознание, когда тобой все время пользуются, в своих целях, а ты куколка. И то чувство, когда в тебя влюбляются прекрасные люди, что тебе ненужны. Ненавижу свою жизнь в романтике. Пусть оно все сгорит в огне, как старая книга.

Я устала.В какой раз. Все повторяется. Жизнь, может уже хватит меня наказывать? Я же так не велась больно с человеком за которого ты мне мстишь!? За что ты меня так ненавидишь?Я тебя тоже ненавижу!

Сгори оно все.

Думаю, все просто прошло.Уже чувствую холод и не дружески объятия. Это не отсутствие чувств, это попытка спрятать их. Может только для меня.

У меня вырабатываются личные желания и инстинкты. Как и говорила раньше, любовь вряд ли есть. И она точно не у меня. Я не признавала и не признаю чувств. Значит каков вывод? Это просто романтические события, которые развлекают меня.

Конечно, возникло желания и ломка на поцелуи, но она развеется со временем. Я же всегда с этим спокойно справлялась.

Потому жду пятницу. В пятницу у меня нет на тебя планов, но есть идея по поводу другого человека, который обязательно объявиться. Может, позволю себе дожить прошлый год, а может слишком много выпью.

Меня просто тошнит очень. Каждый день.Не знаю почему.

Единственное, что не изменилось - я обожаю твою нежность.

09.10.2012

О чем поговорим, ребят? Начну с учебы. Я учусь, ахахах.

Дальше парламент. обожаю его.Конечно, сегодня они орали и это даже было обидно. Хотелось всех выгнать и наорать на каждого, но так нельзя. После правила правой руки они успокоились, кажется. И Вова, с прошедшим. Спасибо, за шоколадку.

Третьим делом и главным, была репетиция танца флешь-моба. Парни пришли. С нашей школы такие одни, что ле. Мне они такие хорошие. Такие заботливые и веселые. Я норм посмеялась, хоть и не танцевала. Конечно, я увидела еще свой недостаток - я много невнятно болтаю.Ахах. Попробую исправить.

Боре понравилась Оля, а Славик еще чуть чуть и будет с Наташей. Любовь.

Даа, мне нравится, когда мои друзья влюбленные. Есть возможность их доставать и одновременно видеть, что это их радует.они счастливы.

Насте до сих пор нравится Ярик. Что это значит? Все, мое решение принято. Я не могу быть с ним, и вообще ничего между нами, ведь мое чувство дружбы сожрало симпатию. Так бывает. Так у меня. И так даже лучше.

Увидела Гришку. Давно его не видела. Он за это время подкачивался. Этот классный гавнюк. Я так давно его знаю, как брат уже.Гришкаа:*

За долгое время я увидела Сашку Коновалова. Обожаю его. И старые знакомых: Артем, Валик. Так необычно было с ними к остановке идти, я ведь помню как носила шапку Славика и дразнилась с Валиком.

Мне понравились моменты: маршрутка. Это было. Ну блин. Простите, читатели, я не могу передать этого словами. Почувствуйте это, почувствуйте

Все будет хорошо, ведь в этом суть жизни. Что бы знать, что все будет хорошо.

06.10.2012

Что сегодня было крутого? Nothing. Были мелочи, которые создавали день прекрасным, но ничего идеального. Опять чувство несчастья, но оно мелкое. Почти не видно и не чувствительно по сравнению с ломкой, что управляет мной.

Зачем я позволяла поцеловать себя в шею? Я ведь знала, что это вызовет у меня желание повтора, миллионного повтора. Просто это напомнило мне моменты, самые лучшие за эти годы моменты и я резко привязалась уже больше, чем по-дружески к своему творцу ностальгии. Конечно, я понимаю, что я должно отвыкнуть и хватит! Здесь должна быть только дружба, на большое мы с ним не способны. И это лишняя накрутка, да и он ничего не хочет. Просто виноват поцелуй. Ну ладно. За неделю -две может и пройдет.

Репетиция на счет акции "Free hugs". Славик и Наташа прекрасная пара. Надеюсь, они будут вместе. Я буду очень рада, ведь уже начинаю сватать их.

Сегодня познакомилась с бывшими одноклассниками Славика - Мишей и Бодей. Они сказали, что я много говорю, но думаю, до конца разговора они начали ко мне норм относится. Мишка купил мне сок. Ну хоть за что-то спасибо.

Мы поговорили откровенно с Настей. Она хорошая. Ей названивает мужик лет 50 и признается в любви. За это я волнуюсь. Думаю, ей пора сказать об этом родителям, а то дело может пойти хуже. Он же почти ее сосед!

Мишка Зоткин. Мой муж. Я его всегда так называю. Помню, когда у нас были чувства, которые просто исчезли. Но сегодня у него была зеленая кепка. Конечно, я немножко поносила, но он дразнился. Много дразнился. Я его ненавижу за это, он любит поиграть. Особенно смешная фраза была, когда я знакомилась с его другом Владиком.

— Я Марина, трижды бывшая и теперешняя жена Миши.

— Мы разве разводились?

— Ой..Ну я разводилась. Вспомни.

— Я спал, а она пользовалась моментом.

Обожаю этого засранца. У него трудный характер, но он моя привычка.Он мне друг и я даже рада, что именно так. Ведь наши папы знакомы, учились в параллели, а спустя 17 лет мы случайно познакомились с Мишей. Оппа, как интересно получилось, да? А мне норм.

А вообще, хочу сказать. Ребята, вы просто космос, кто читает мой блог:*

05.10.12

Вот это день. Сегодня не было никакого чувства несчастья, разве какие-то миги, но больше было красивых вещей, чем плохих. Я хорошо выступила. Впервые не имею к себе претензий. Ну то что у меня нет красивой внешности и фигуры для выступа это ладно. Привыкла. А вообще за кулисами круто. То что мы вытворяем я не забуду. Мои попытки показать парням, как девушки обожают поцелуи в шею, спину и вообще, как заставить трястись девушку, которая боится лоскота. Практика тоже была неплохая. Паша быстро улавливает. А София Ситовская быстро совокупляется на касание к шее. Это так мило. Я очень волновалась за Славика, когда той рассказывал стих. Он рассказал без ошибки и я даже заорала:" Есть".

Сегодня меня накрасили. Подводкой Маша справляется идеально. Созоник я тебя люблю. Ты очень красивая и добрая девушка. ты идеальная, пойми. И спасибо тебе сегодня за помощь.

Красивой была и София Лобода. Она хорошо подшутила и я не могу забыть ее фразы: " Еще девушка покупается на поцелуи в грудь. Мы посмеялись)

Спасибо Славик за то, что поехал со мной к гинекологу и терапевту. Так получилось, что меня киданули и я не хотела ехать одна. Спасибо тебе за компанию. Ты мой самый сексуальный сосед. И Наташке ты тоже нравишься.Я очень рада. Это прекрасно.

Я устала сегодня, но была счастлива. Спасибо людям за это.

И с Днем Учителя. Пусть меня и дергали да злили в последнее время многие педагоги, но я поздравляю вас.

Стисни кулак (2012 рік. 18-19 лютого.)

«Я, принциповий і звичайний хлопчина з невеликого міста України. В мені нічого особливого: я не талановитий; на щастя, не бідний; навчаюся в одному із найкращих університетів, на архітектора. Зовуть мене Артем, мені 18 років. Та нащо поглинатися в опис мого життя, коли я не герой романів? Безглуздо». Колись саме так мені представився Артем і я досі пам’ятаю його ясні очі і щиру усмішку. Ми досить швидко здружилися, вже скоро буде 10 місяців, як знайомі. А я, я просто Марія. Люблю малювати, фотографувати, танцювати поки ніхто не бачить, а на людях вдавати ненавчену дівчину. Мені 17, закінчую 11 клас ЗОШ. Живу в родині, де частенько виникають проблеми, але я не зважаю. Бог так дав, отже на таке заслужили, хоча ми стараємося вводити зміни. Маю хороших друзів, одним з яких є Артем. Хоча, по секрету, не хочу, щоб він залишався лише другом! Я контролюю себе, про те складно впорядковувати свої емоції, коли важлива людина поряд. Хоча я надіюсь ви мене розумієте, да?! На вигляд я теж ніколи не відрізнялася від інших: русе волосся, зелені очі, висока, не худа і водночас не маю лишньої ваги – середнячком.

Насправді, я зовсім не знаю, як почати розповідати про те, що сталося. Все це дурниці і я знала, що навряд з цього вийде щось хороше, але все таки я насмілилась розповісти Артемові про свої думки і почуття.

Марія, ти уявляєш? Вона мені зателефонувала і сказала « нам треба розійтись». Без пояснень, просто її примха. Я зовсім не розумію Настю (його на той час дівчини), - ходячи туди сюди, Артем почав розмову зі мною про те, що в нього сталось ранком. – Як вона може? Я ж її люблю, купляю їй квіти, не дивлюсь на інших дівчат!

- Не дивишся?

- Ну…Майже не дивлюсь, про те не зраджую.

- Ну це так. Тьом, може вона тебе не любить? Настя розумна дівчина, просто так вона б не глузувати з тебе, скоріше всього просто не хоче бути з тобою. Почуття – це ж така річ, яка минає. І Настя зовсім в цьому може бути не винною.

- Марія..

- Що Марія? Ти весь час іронізуєш. А я тебе люблю і що? Я ж справляюсь!

- Марусь, я тебе теж люблю. Міцно, міцно люблю.

- Ні, Тьом. Я тебе не люблю, як друга, чи брата. Я зараз говорю про любов між хлопцем та дівчиною..

- Марусь..

- Знаю Тьом.

- Марія! Послухай. Я не можу бути з тобою, тому що не люблю тебе і ніколи не любив як дівчину. Ти мені дорога, як подруга і я не хочу, щоб наша дружба порушилась. Я хочу, щоб ми завжди дружили, а ти була матір’ю хрещеною моїх дітей. Такий баланс.

- Добре. Вибач.

- Я просто люблю Настю. Прости, але я кохаю її, а не тебе.

- Я знаю. Досить. Вибач, Артем, я мушу йти.

- Не ображайся.

- Перестань…

Невдало вийшло розповісти про свої почуття. Найгірше, що я боялася, це саме такої відповіді. Хоча тепер нічого боятися, бо я знаю відповідь моїм почуттям, розумію, що ця любов невзаємна. Тепер залишилось пригнути з мосту. Шуткую, я не з тих людей, що будуть стрибати. Насправді, зараз потрібно навчитись контролювати себе, свої почуття, вміти вдавати не закохану. Чому? Якщо я покажу свої почуття, то інші люди скористується цим і це може спричинити проблеми і біль не лише мені, а й Артемові. А я не хочу цього. Потрібно відпустити його, а я не можу. Але я навчуся..Навчусь!

Саме з таким завданням минали мої місяці, я частенько розмовляла з Тьомою, неначе нічого й не траплялося. Він помирився з Настею (не знаю як, але це йому вдалося). Я добряче здружилася з його однокурсником – Ромою. Рома добре мене розумів, підтримував, навчав

контролювати себе, розповідав приємні і погані моменти з свого життя, але Тьомка все таки залишався найкращим другом. Також, я подружилась з багатьма іншими людьми: Танею, Сашею, Ванею, Андрієм. До речі, Ваня теж хороша людина. Хокеїст, підтримує мене, коли мені не добре на серці і розуміє. Не впевнена, що серйозно розуміє, але уваги і підтримку свою мені віддає. Ще минуло місяць, півтора і я стала доволі мінятися: змінилися стереотипи, стиль одягу, бажання і мрії, думки про людей і себе, я стала доволі популярною.

Напередодні свята випускників я зустрілася з Тьомою, у мене була інформація, яку я сама не очікувала і не хотіла побачити.

- Привіт, Марія, як ти? Ти сьогодні така гарна.

- Тьом, зразу до справи. Я нормально. Ти як?

- Добре. Чому ти попросила зустрітись? В тебе щось сталося?

- Тьом, вчора вечором, я бачила Настю з іншим хлопцем. І вони не друзі, не брат і сестра, це було більше.

- Сьогодні 1 квітня?

- Ні, я серйозно.

В цю секунду я відчула, як настрій розмови напружився і став доволі неприємним. У Артема ускладнилось дихання, моє серце почала битись частіше.

- Ти блефуєш, Маріє.

- Ні, я лише хочу, щоб ти знав правду. Я тепер розумію чому вона хотіла тоді піти.

- Чому?

- Тому що любила іншого.

- Марія!

- Що, Артеме? – Опустивши очі, я запитала.

- Ти думаєш, що якщо стала популярною, тебе всі люблять, то ти маєш право знищувати моє щастя?

- Ні, Артеме! Я ж..Я ж навпаки стараюся достукатися до тебе. Навіщо мені робити тобі боляче?

- Тому що ти ревнуєш! У тебе є все: ти популярна, маєш багато друзів, гарно виглядаєш, поважна особа. Не хватає лиш мене! Тобто кохання. Ось ти і вигадуєш будь-що, щоб бути зі мною.

- Ні, я не вигадую. Даремно я тобі вирішила допомогти.

- Ось саме, давай свої поради будь-кому іншому.

- Дружба називається.

Такої образи я ще не чула. Як? Як мій друг міг повірити своїй дівчині, а не мені? Це сумно. Не знаю, що буду робити далі. Навряд все налагодиться, хоча я надіюсь. Головне те, що спочатку він почав менше цікавитися моїми справами, а тепер він обвинуватив мене в обманові. Хоча насправді так воно і було, ну тобто Настя сиділа з хлопцем в ресторані і вони були щасливі. Я не виню її і розумію, що можливо почуття минули. Цей світ оманливий. Але те, що зробив і сказав мені Тьома було однією з найбільших образ в моєму життю. Це просто змусило мене плакати. Навіть дивно, бо давно я не плакала, а тут..Ще й коли це сказала близька мені людина. Хоча я теж винна, бо якби не сказала, що люблю його, то все було б добре. Але його симпатію мені не відвоювати і я не знаю чому, але не впевнена, що хочу цього. Мені потрібно відпочити..Виспатися…

Сьогодні я проснулася о шостій ранку. Не розумію чому, адже я люблю довгенько спати. Одразу ж до чашки з кавою, не зважаючи на те, що у мене 220 на голові. Дівчата, мене розуміють. Ще б пак. Згодом я малювала, потім читала, а ось вже о 9 годині отримала дзвінок від батьків Артема:

- Маріє, ти як?

- Тримаюся, Лілія Остапівна.

- Слухай, доню, наш Артемчик зараз в лікарні.

- Що ? Як? Я ж з ним вчора о годин шостій вечора бачилася. Коли це сталося?Йому краще?

- Не так швидко, доню. Я не встигаю. Та він вчора о годині 9 сів за руль батьківського автомобіля і стикнувся з іншим автомобілем, за рулем якого був водій не в тверезому стані.

- Лілія Остапівна, ви тримайтеся. Все буде добре. А куди він їхав?

- До тебе.

- До мене?

- Так.

- Марія Остапівна, вибачте, це моя вина.

- Та в чому твоя? Ти не винна, хто знав, що він до твого дому не доїде? Ех..Та з ним все добре, лікар каже, що він народився в сорочці.

- Приємна новина. А в якій лікарні він лежить?

- В обласній лікарні, палат 214 Б. Тільки встигни до 3-ьої години, бо далі тиха година.

- Так, я знаю. Дякую.

- Він буде радий тебе бачили, повір.

Саме на цьому закінчилася телефонна розмова з мамою Артема. О Господи, ну чому все так обертається? Я не дуже хочу їхати до нього, я ж образилась. Але я його подруга, правильно буде навідати його, адже він їхав до мене. Хоча навіщо? Дивний він в останній час. Я все таки вирішила навідати Тьому, не тримаючи образу, хоча розуміла, що розмова може бути не солодкою. Купила апельсинового соку, фруктів і його улюблені вафлі та поїхала в лікарню. Розмова буде гіркою..гіркою..Саме про це весь час думала я і заспокоювала себе наступними думками: « Але я сильна. Все так повинно бути».

- Привіт, Тьом.

Його посмішка була щирою, але добре помітна була біль і гіркота:

- Привіт, Марусь.

- Ти як?

- Краще в душі, гірше на поверхні.

- Кумедно. Якщо шуткуєш, то йдеш на поправку.

- Я їхав до тебе..

Артем різко змінив тему. Що в нього, що в мене збільшились зіниці очей, почалася задишка.

- Артем, я знаю.

- Вибач мене.

Він лежав на ліжку і я сиділа збоку. Це нагадувало романтичну мелодраму під яку плачуть жінки і мріють дівчата, але не я.

- І коли ж ти вирішив, що потрібно мені вірити?

- Через пів години мені зателефонував мій друг, він сказав, що також бачив Настю з іншим хлопцем.

- Мм..зрозуміло.

- Ну не могли ж ви двоє змовитися?

- Ні, я не знаю твоїх друзів. В любому випадку, лише менше частку з них.

- Марія, вибач мене ще раз..І..

- Вибачаю. Забули.

- Ні, дослухай..

Він торкнувся своєю гарячою рукою до моєї, коли моя рука була холодною. Різке полум’я неначе опанувало моє тіло, спровокувала мурашки, підвищене серцебиття, тремтіння і страх. Я не знала, що можу зробити, чи сказати. Я мовчала. Так як слова й вирвати з себе не могла.

Я дурень, - стискаючи губи він розпочав: - Я розумію, можливо, ти не повіриш, але я тебе кохаю.

Не смішно, Артем, - я забрала свою руку різко і починала думати, що він з мене глузує, або просто жаліє. Обернулась від нього і дивилась в підлогу. Тим часом Артем трішки під піднявся і продовжував говорити:

- Маріє, мила, щира ти людина. Я зрозумів, що мені не потрібна була Анастасія, мені найголовніше, щоб була поряд ти. Те, як ти говориш і про що ти говориш, твої роздуми, ти.

- Тьом..

- Зачекай, будь ласка. Я люблю тебе і хочу, щоб ти була поряд. Ти для мене цілий світ.

- Артьом, почуття оманливі. Вони минуть.

- Не минуть. Я дурень, чому я раніше цього не зрозумів? Тоді, в день коли я був в ресторані з Настею, там повинна була бути ти, а не Настя.

Злегка посміхнувшись, не від щастя, а від гіркоти розмови я неначе хотіла провалитися під землю. Повернулась, довго осміюючись, до Артема я подивилась на нього і закінчила розмову:

- Я навчилася не вірити оманливим словам. Не довіряти людям, які кажуть, що завжди будуть поряд, чи не зрадять. Навчилась контролювати свої почуття, емоції. Не вмішуватися в павутину проблем. Відповідати за вчинки та поводитись за принципами та власними стереотипами.Ти мій дуже хороший друг. Я тебе шалено люблю, як брата. Можливо, ти подумаєш, що я тобі мщуся, але це не так. Ти чудова людина. Але я хочу бути матір’ю хрещеною твоїх дітей. Я хочу, щоб, щоб, ми не втратили нашу дружбу, щоб не руйнували її. Такий баланс.

Я піднялася не довго роздумуючи, поцілувала Артема в чоло, як брата. Повернулась та пішла до дверей кімнати. Мені хотілось стиснути губи так, щоб не закричати, закрити очі, щоб не заплакати, померти, щоб не відчувати болі. Дійшовши до дверей, вже майже вийшовши з кімнати я зробила великий ковток власної ж слини, насмілилась і обернулась відповівши:

- Буває ж таке. Мінливі почуття. Буває.

Не повертаючись знову я йшла з лікарні, я губила сльози на кожному кроці, солена вода щипала мої щоки, а серце просто. .Я не знаю, що було з моїм серцем. Я такого ніколи не відчувала.

Я вирішила, що краще дати час Артемові. Можливо, він зрозуміє, що він мене не любить. Так дивно все це, він не цікавився моїм життям, справами і почуттями, а тут так насмілився сказати. Мені самій було боляче, я про цю ситуацію нікому не розказувала, думаю, це була велика біль для нас обох. Наступний раз Артема я побачила через 3 місяці. Вже літом.

Я підходила до парку, де стояла два молодика. Там стояв Артем, вже здоровий, але не усміхнений Артем і Рома, мій кавалер (я старомодна, але це мій принцип). Я підійшла до них і обійняла Рому, що викликало у Артема дивний погляд.

- Привіт, Тьом.

- Привіт, Марія.

- А ви з Ромою..?

Пара, - відповів Рома.

- І давно ви разом, Маріє?

- Зовсім ні, лише 5 місяців.

- То ви почали зустрічатися ще до того, як я попав до лікарні?

Так, - опустивши очі відповіла я.

- А чом ж ви не говорили?

- Марія не хотіла розповідати на публіку, тому що вважає, що хто менше знає, то довше ми будемо разом.

- Чудово сказала твоя Марія. До речі, тобі дуже пасує ця сукня.

- Дякую, Тьом. Ром, ми вже йдемо?

- Так, люба, йдемо. Приємно було побачитись, Артеме. Ще зустрінемось.

А тут, я порушу закони і права автора. Зміню головного актора. Актора цього театру, театру почуттів. Правильно було сказати героя та я називатиму його актором цієї історії. Якщо це була Марія, то тепер це буде Артем. Можливо, він від самого початку був головним героєм, але від слів Марії було цікавіше все це почути і розповісти, а тепер..Тепер кінець завершить Артем.

Так ось, слова нашого мученика: « Вона обернулась, а він взяв її за руку. Марія щаслива. Моя Маруська щаслива без мене. Який подарунок був даний Богом, щоб така, як вона любила мене. Чому я раніше, чому я раніше не зрозумів і не відчув цього взаємного кохання!? Я дурень. Ось вона йде, повернута спиною до мене, а я хочу бути на місці замість цього Романа. А можливо так на краще? Він дасть їй все, що вона бажає, а вона стане хрещеною матір’ю моїх дітей.Я втратив свій скарб. Зачекайте! Вона повернула голову. Що вона робить? Хех, Маріє стиснула кулак. Добре, Маріє, я триматимусь. Триматимусь без тебе.»

Я стиснув кулак і обернувшись пішов додому. Один, сам самісінький, із почуттям втрати.