Step by Step

Что в вашем понимании делает женщину счастливой?

В последнее время я задумываюсь над всею этой "литературой" в паблосах, и должна согласиться, что женщине нужно понимание. Это по-началу всем важны внешность, голос, одежда, а потом за что начинают любить? Только в случае, если ты можешь рассказать все и тебя поймут.

Понимание слишком трудная вещь. Особенно когда 1 с Венеры, а 2 с Юпитера. Чем дальше идут отношения, тем труднее заставить себя слушать то, что мог краем уха уже слышать. И ни обещания, ни золотые горы не сделают тебя счастливей - только понимание, когда ты пытаешься оъяснить причины своей грусти, или почему ты хочешь, что бы с тобой советовались.

Вообщем, с этим моментом я разобралась.

А теперь расскажите вы: что делаеть если понимания нет?

Я пам'ятаю, що свій перший щоденник я завела, коли була в депресії.
Звісно, що під поняттям "депресія" розуміти? У мене, напевно, просто криза.

Криза відсутності надмірного спокою. Стрес. Недовисипання.

Я терпіти не можу світ, ось що я думаю.

Я не ненавиджу світ, але такий період у житті, коли я знесилена і хотілось би бути безвідповідальним. Так у школі я прогулювала уроки і вважала це за кримінал. В університеті це ж буденність, не здивуєш.

Виявилось, гроші - не щастя.

Мені знову хочеться писати. А в своєму житті я коли почала писати і пити, то це тривало 2 роки і я досі жалію про деякі речі. Так що подаруйте мені мене назад нормальну.

Напевно, знову починаю писати на блозі, коли сум бере гору. Сюди би добре вписалась мелодія Rag'n'Bone Man - Skin. Моя проблема у тому, що я знову збилася із шляху. Воостаннє це було в 10 класі, що тяглося надто довго. А зараз мене ранить мій світ: я ніколи так пристрасно не хотіла отримати "час" - у мене його немає. Ймовірно, я надто знесилена. Прокидаєшся о 6:30 через страх не встигнути виконати обов'язки, а потім досипаєш так до 7. Мені треба 7 хвилин, щоб дійти у поспіху до метро і я не встигаю ні про що подумати. Я перестала помічати дерева. На роботі у розмовах, як установлена система, звичка. А на навчання - так питання перед семінаров бачу. Тим більше, що я терпіти не можу XX століття, так що у мене це лише відбиває інтерес.

Є єдина важлива річ, але це 1 раз на тиждень - лекції В.І.Ульяновського: його легенди, загадки і спогади змушують мене ворушити мізками, які давно сплять. Інколи я висуваю безумні версії, які не мають основи, але який азарт, який солод! Добавте мені в життя його ще. Оскільки "просиш вершину, а отримуєш середину", то прошу 3 ложки, що вийшло 2. Хоча 3 роки назад я строго пила 3 ложки.

У мене, звісно, є мрія побачити світ, але друга - це стати вченим, справжнім вченим середньовіччя. І захоплювати студентів так, щоби вони ще таки вірили в освіту. А то поки КНУ на 3 курсі мене розчарував зовсім.

Я надто меркантильна - Саня був правий. Я ставлю зараз перед собою, як правило, мету щось придбати. Але хіба у цьому щастя?

Більше сидіти на ній не хочу. І не буду. І вже давно закинула, лол.

Отакі-от справи із бабами. Один день нещаслива, бо треба скинути кіло. На другий день подайте суші. А на третій - дай вино.

Короче кажучи, я захворіла з вівторка і до сьогодні хворію. Добре, що хоч температура зійшла, бо то взагалі був капець.

Але треба шукати позитивні сторони! І справді скинула трохи: талія тепер знову 60, бедра навіть стали 89. Ще би 2-3 кг, і була би щаслива.

Любі, забудьте за дієти

Давайте закажимо крабів із пивом:3

прийшла зима, так що в мене починається хандра. Я знову усім не задоволена, все мені не так і нещасливо. То фігура, то обличчя, довжина волосся, одяг, лінь - все треба змінювати. А щось загубилося і я не відчуваю, щоб особливі моменти траплялися. Короче, сумую за минулою весною, зимою, і все таке. Найстрашніше, це загубити себе. Але я не можу похвалитися, що зараз я в своїй тарілці.

Так-от, з цим навчанням і роботою, я забула за себе… і поправилась. Сантиметри рушили і тепер мені соромно. Короче, я не хочу зірватись і надіюсь втратити цього разу до 31 грудня близько 3-4 см. в бедрах. Д-означає дієта, так що всі ці 26 днів я буду сидіти на дієті, а результати фіксуватиму тут.

І я дуже надіюся, що не зірвуся!

Перший день - морква/яйця/апельсин/яблука/чай. Хоч би витримати, хоч би протриматись.

Не хочу перетворюватися на суху жіночку. Робота - навчання - знесиленна в дім. Нехай минає час, але життя лишатиметься повне романтики. В принципі, стабільність - це добре, але згадати б скільки всього було раніше. Сюрпризи, емоції, зміни, повна енергії і спонтанності. Хотілось би знову розцвісти, але як, коли зараз вже пізня осінь? Не хочу знати про приємні речі лише в спогадах, хочу їх відчувати зараз. Правду кажучи, опинитись би зараз за вечерею при свічках чи прокинутись зранку, а тут сік, квіти і там ще щось, не знаю, що там має бути. Не хочу, щоб життя перетворилось в буденність, не хочу зістарітись.

Є надто багато категорій спогадів, яких не забути. Вони здаються кращими від інших, неповторними, вони ситні і все ж, їх мало. Надивились мелодрам типу 'Із 13 в 30', 'Вибач за любов' і тепер хочеться, але не можеться. Хочеться ніжностей, романтичних випадків і невимушеного кохання. Не можна ж забути мурашки по тілі чи те, що не минає глибоко всередині. Хоча інколи здається, що краще не згадувати - а що, якщо пам'ятаєш лише ти? Додати би собі сміливості. Прийти. І поцілувати, знаючи, що це доречно, що це потрібно, що тебе чекали.

Таки важливо усвідомлювати наскільки ти сильний чи на скільки тебе вистачить: навчання, робота, 2 год.на семінар і немає мене більше. Я так мало бачу потрібні лиця. Я нервую. Я гасну. Жінці важливо цвісти. Коли не квітне, то сумує. Не вміємо ми бути байдужими: у такі будні хочеться уваги, щоб за тобою подивлялися і питали чи жива. Ще солодше, коли за тебе турбуються, а не як цілий день - турбуєшся ти. Страшно бути недолюбленою, але що поробити, коли ти вже безсилий, щоб старатись вражати?

Хто знає, може ви знали мене раніше; у класі так 10. Це був рік мого найвищого пілотажу, активного самообману і надмірної мрійливості. Окрім тоді солодких, мені самій незрозумілих моментів, був ще впевнений розгляд майбутнього: гроші гріють, бо дають можливість висунутись в люди; дарують стабільність і квартиру, щоб не задумуватись над матеріальним благополуччям, дають подорожі, щоб набратись досвіду і зрозуміти, що треба Україні. Я мріяла стати кимось для України, а стала наївною прив'язаною дівчиною із симптомами любові. Але стосунки - така важка річ. Я потребую так багато, що стають неможливими пояснення. Мене водять за ніс мої ніжності і потреба уваги, романтичні моменти, ситими якими я не буваю. В кінці кінців, ця довбана мелодрама грає на моїх почуттях, через що так хочеться сюрпризів, незапланованих діалогів, тривалістю більш ніж пів години і вірою в мене. Я так багато хочу, а вмію лише вимагати. Як можна бути щасливою, коли така нестерпна?

В українців є стереотип все робити на гірше. Ми так вміємо жалітись і страждати, а от обрати владу - те, навчитись чого в нас можливості історично не було. Мені сподобалась лекція Надтоки на спец-курсі, що і правда: українці завжди досягали змін виступами, а населенню притаманна військова демократія - не російська риса, і не європейська. Ми втратили в 14 ст.правлячу династію, обожествленного монарха і до сьогодні намагаємось підлаштуватись під інші розпорядки замість того, щоб сприйняти свою особливість. От і результати: на пості президента - черговий бізнесмен без грама честі, з мізками окупанта і без свободи слова для нас. От серйозно,, як можна очікувати від Порошенкахуєшенка покращень, коли для нього найбільший рівень реформ - це перейменування міст і зміна свят. Сором і срам. Його зустріч 6 жовтня в КНУ зі студентами - це награна сцена із підготовленими питаннями довіреним людям. І до того ж, посилає студента в АТО через 3р. А що, він хоче війну розтягнути ради прибутків? Як людина може мати честь, коли так просто дістає 2 млн.для вступу на пост президента? Майновий ценз - показник відсталості. Навіть більшовики до Установчих зборів були демократичніші. Не країна, а обман. Я хочу змін!

І от якщо "цей друг" здивував мене змінами переливання світла в своїх очах, то 2 історія була моментальна і реакція тривала секунди. Уявіть собі пару (а в житті таких ви навіть знали): двом по 18, любові краю немає, познайомились з батьками, живуть з батькам, день і ніч разом, на 18-річчя (Birthday) він навіть покликав її заміж. Крч, скрізь ваші фото, всі знають до моменту, поки оп, за секретними причинами, розлучаються, ділять друзів, видаляють телефони/колишні смс/ ненавидять один одного, кидаються каблучками. Така історія годилась би для сюжету детективу Донцової або А.Крісті, але, на жаль, вміщується у фразу " Від любові до ненависті - один крок". Чи як там? Прикро, я хотіла би, щоб злість їх минула, бо коли справді любиш - прощаєш до останнього. Може не любов?

3 історія і крапка коротша: це щоб навпаки, підняти вам настрій. Оскільки у мене купа селенна братів і сестер, то хоч і без імені, але скажу, що це сталось з моєю сестрою. Уявіть звичайну пару, яка зустрілась ⇥ полюбилась ⇥ познайомились з батьками ⇥ скрізь разом ходять, їздять ⇥ вирішили одружитись. (Здається, скоро; цікаво, мене запросять?). І дивина мені в одному: вони були сотні років знайомі до цього, але закохувались у інших, цілували інших, не відкривали сердець. Між іншим, поставлю крапку: любов існує - вона в житті; в книжках - лише трагедія, попередження помилок.

Любіть один одного, як я люблю котів: 3

Всі історії про кохання - це сумні історії. Ви ж ніхто не любите простого людського щастя; ніхто не пише книг про звичайні будні закоханих пар. Причина тому: ви або садісти, або мазахісти. Один мій друг (назву його другом за стільки років знайомства) обпалився об дівчину з якою зустрічався всього пів року: вона йому зраджувала. І бачили би ви ці карі очі, які колись чи то блищали, чи то повні енергії, а сьогодні - впевнено говорять про те, що запросто готові прожити життя самотньо, тільки щоби не довіряти жінкам. Але що про нього напишеш? Просто зрада. Ввечері розповім Вам ще 2 історії цього тижня. Ви таке любите, тому чекайте, прихильники любовної літератури в 3-х рядках.