Я завжди була дурною такою:
невимушеною, але явно не злою,
залежною від думок сірих мас,
таких як я зустрінеш лиш раз.
І ніби й можна мене покохати,
але як тільки моїм тілом почать
керувати, то стає явним якраз:
така дівка лише прозапас.
Це через те, що я надто складна:
забагато наївна, занадто легка,
в мене в житті є одна лиш мета
і до неї повинна йти я сама.
Коли ми сиділи з тобою удвох,
під зорями, а під нами лиш мох,
то весь ліс при поцілунку зайнявся,
втратити мою мету він злякався.
Відчула, спокійно привстала.
Україні, а не тобі, я служить обіцяла.