Александр назвав мене дитиною. Йшов дощ, а ми таки вирішили прогулятись на вулиці майже до 2 ночі, через що мене записали з ним в гуртожитку до журналу запізнень. Сьогодні я під дощем мала можливість попригати по калюжам, за чим насправді дуже скучила. Якась ностальгія пішла за Луцьком, де я постійно мочила ноги. Вперше чула молитву " Отче наш" на російській і грала в "ладоши" під дощем. Сталось і купа всього іншого. Наприклад, що я взяла який-небудь зонтик на коридорі 4 поверху і приміряла його до себе. Але важливо інше: мені так подобаються такі неповторні моменти. Може минути і років 30, але ці секунди і стануть причиною радощів та віри у казковість. Бути дитиною легше і цікавіше та і бути просто щасливим - безкоштовна насолода - скористайся нею.