І вся ваша ненависть втоне у часі. Вчора ми так мріяли про силу, яку мав Ахіллес, в небі бачили не просто сонце, а самого Амона, а позавчора вкладали у страждання високу мету, яка подарує нам подорож по краю світу. Сьогодні нічого немає: ні мрій, ні карт-схем подорожі по світі людських пізнань та емоцій. Є лише розчарування у тому, що я так і не знайшла дім, який змушуватие мене повертататись назад. Гірше те, що я ніколи дому не шукала. Я не Ἀλέξανδρος ὁ Μέγας і у мене ніколи не було крил, які подобались би світу. Але я мріяла, що наївні бажання збудуться. Що більше ніхто не буде сміятись і казати, що це нереально, що ніхто не ставииме оцінку мені як особистості. Апогеєм було б здійснення головного бажання: всі переконаються, що я зможу.
Я бачила в сонці Амона, і майже торкалась снігу вершини, хоч і не Олімпії, я губилась в росі і намалювала тисячі карт-путівників до краю світу, але всі так і не вірили, що я зможу.
А я не змогла.