У будь-якому випадку, коли я колись казала їй просто чекати, повторяла, що вона зустріне хорошого хлопця - вона не вірила. І тепер не повірить, що мої слова збулись.
Я пишу останнім часом вкрайнє рідко. Раніше, у попередньому житті, у мене були лише моменти в яких я була щаслива, тому ловила їх, нотувала, ділилась з вами. Виявляється, коли ти по-справжньому щасливий з кимось, то забуваєш слова, якими можна це описати. От і мені тепер важко описати будь-який романтичний момент, що відбувається зі мною щодня. До того ж, часу зовсім стало мало. Я втратила контроль над ним, тому зроблю висновок: письменники - це лінтяї. Їм потрібен постійний відпочинок, воля в часі для власних роздумів, а не постійна зайнятість. Ці їх "справи" відбирають можливість ділитись словами, тому не дивно, що творчих людей часто зображають безробітними.
Надіюсь і хочу, що сесію здам так, щоб залишитись на стипендії. Це, безумовно, мрія, але я хотіла б добре здати Ульяновського - ДІУ. Та все хочу здати добре.
У моїх загальних бажаннях, все постійно залежить від навчання. Я навіть забула, як це відпочивати - відпочиваючи, я картаю себе, що нічого не роблю. А коли щось не так, я виню себе, що така дурна і не мудра.
Це все вимагає сил. А я лише нещодавно якось нелегко цього разу хворіла 3 дні. У Києві все подорожчало, тому я щей постійно в недостачі грошей. Стукне 18 і я повинна йти на роботу. Можливо, навіть цього ж літа. Надіюсь.
Я не пишу поки творів. Чому? Вони виходять сухі, без діалогів. Тепер на початку вони зображають подію, а в кінці - реальну картину цієї події. Загалом, надто нудно, щоб приділяти цьому увагу.
Досі ходжу на фіз-ру. Мороза у вівторок не було, тому надіюсь, що буде в четвер.
Абзац у часі, бо я так багато пропустила і не розповіла вам.
І краще не буду.