Символи створені для того, щоб робити нас слабшими. Ось сьогодні не стало бабусиної подарованої чашки, просто чашки, а відчуття мов втратила контакт з людиною; вже давно на руці немає жовтої пошарпаної нитки, яка нагадувала тобі про виїздне засідання учнівських голів в м. Ірпіні на замовлення парламенту Норвегії; ось і згадала загублені сірі рукавиці, які мені мало подобались, але були не просто подарунком мами, а й романтично носились на 5-хвилинні походи на вулицю в лютуватий мороз; або варяжки, які я випадково втратила 2 роки назад, а плакала над ними, мов втратила останній спогад про моє нещасне приниження і в той же час закоханість.
Сьогодні я гублю символи. Ті самі, які були доповненням і уточненням неповторного життя, можливо, хоч якоїсь моєї неповторності. А якщо такими символами в житті є і люди? І коли годинник проб'є 25:01 годину, то я втрачу всіх их символічних людей і власне життя!? Гірше лише те, що я, танучи в символах, не помічаю, як стаю все слабша, як одного разу стану сірою масою, яка надіється, що її символ неповторний.