Step by Step

Мені на серденьку не легше - камнем тягне щось до землі. З чого б це? Та й без причини? Просто невдала мить, година, день, в кінці кінців, тиждень не мій. Чи то мене буденність поглинула, і вивернула лише кісточками фруктів - відходів, що по собі немічні, хоча коли би полити, посадити, нарешті, правильно доглядати та звертати увагу, можуть бути джерелом нового життя - вдалих, реалізованих в життя ідей. Моїх чи, принаймні, чужих.
Та я майже жаліюсь. Як завжди, пишу, коли мені щось не так: мало балів, мало уваги, мало грошенят, мало доступних насолод, мало теплих моментів, мало успіху, мало доречних фраз і любові. Мені, як би, нудно. Стає все так однаково, якась іскра-надія на щось особливе серед цієї буденності зникає, і розумію, що ця осінь не моя - мало тепер теплого листя і теплих людей для співбесід.
І я не знаю, що зі мною. У мене просто надто "нічого", щоби хоч щось розповісти. Теплого чаю Вам до ліжку, і якщо "нічого", то хоча би яскравих сновидінь.

Мов скажена. Постійно надіюсь, що остання, бо лишають на десерт, а виявляється, я лише марокконська "рожева" чаша до обіду.
Що є джерелом моєї неуважності? Коли моя незграбність переборола особистість, а чи то просто недовистачало матеріального вульгаризму, щоб породити в мені ще один різновид матерії - свідомість.
І мене чомусь досі ранить те, чого ні побачити, ні почути, ні намалювати. Варто було би навчитись жити, а не виходить: десь спіткнусь, десь загублюсь. А найгірше, це те "невидиме", чого немає, але воно цим лише збільшує своє " ні, я є". Адже може бути гірше? Я не можу пожалітись на те, чого ніхто не бачить, на те, чого не існує. І все ж, шкрябає щось.
Я не можу знайти джерела біди.

Час біжить так швидко, я не встигаю. Хоча, важко перевести погляд на годинник, коли перед очима - твоє щастя.
Варто визначити, що ця людина робить мене щасливою, береже та піклується за мій порядок в душі та тілі. Неначе ось він - мій сад із квітами, що цвіте, пахне, оточує мене. Відсвяткували 7 місяців разом о 1:48 ночі. В точностях до хвилин. І як можна не втонути у ньому?
А на цій ноті, я розповім про нові відкриття. Будучи разом, мало того, в контексті прогулянки по торговому центрі, я вдруге спробувала суші і закохалась в них. Вони такі смачні! На ніч 13 жовтня я з Васілісою робили торт, тому маленький каприз ми зустріли із солодощами. Добре, коли так.
І ще раз, чому я люблю засинати разом!? Бо немає в цей момент страху, що зараз йому прийдеться встати і піти, а то розставання ще ціла ніч і про біду я подумаю аж зранку… до якого ще далеко.

— Чому у тебе такі депресивні пости?
- В цьому суть осені.
На вулиці надто холодно аби я не сумувала. Я за це люблю осінь: більше адекватності, опущена голова до низу, проте спокійніше дивлюсь і справді бачу ! реальність. Ту саму, яка є - об'єктивна. Правда цієї осені мені не вистачає вина: червоного, напівсолодкого. Я не пила місяць другий…
А коли прокидаєшся зранку, то нарешті відчуваєш, хто тебе любить - ліжко. Повітря світу надто холодне і байдуже, а тебе захищає лише тепле ліжко. Моя гаряча захисна оболочка.
Ви губились коли-небудь? То саме восени вам не прийдеться знаходитись. Будь ласка, хочете? - то зупиніть час; хочете? - дійте повільно і нерішуче; хочете? - страждайте; хочете? - задавайте важкі запитання. Тепер у вас є чудова відмовка "осінь прийшла".
Так багато переваг.
За що я люблю осінь? За дзеркало переді мною.

Ви можете відібрати у нас душу своїми регілійними сектами, а тіла не відберете. Можна відібрати у нас тіло, але ми не впадемо духом. Ви - суспільство, що диктує нам свої рамки і, зустрічаючи диверигента, клопочетесь про жорстоке покарання, але ви надто слабкі, щоб відібрати у нас головне - свободу.
Я, можливо, не вписуюсь у ваші рамки. Мені зовсім не подобається, що деякі мої одногрупники брудні і омиті потом невігластва.У моєму світі немає такого: люди привітливі один одного і не думають лише про отримані бали; в цьому світі люди піклуються про щастя інші. В моєму світі люди - це Люди. І скільки б ляпасів мені не давала поведінка окремих представників іншої планети, я вірю, що одного разу і вони зрозуміють, що розумний насправді той, хто вміє бути вічливим із ближнім.
Я, можливо, не веду себе так, як те варто. Не буду вибачатись, що люблю дивитись на людей і їх розмови з іншими, виділяти контури обличчя незнайомців, божеволіти зі смаком підібраного одягу та взуття, насолоджуватись грою кольорів, родимками і довгим волоссям у дівчат. Мені подобається все те, про що мені розповіли книги, а не кожен з вас, штап, кальками…
Досить дивуватись, що існують неподібні вам. Вони завжди були і будуть, поки є книги і світ природи, де панує наочно-образне відчуття. Краще задумайся, хто ти, той самий, що становить мільярдну армію однакових солдатиків. А окремо від них, самостійно, хто ти?

Дурненька, не губись в чужих світах.
За що я так люблю осінь? За те, що вона прийшла.Уяви життя без осені: ніякої депресії, опавшого листя і ніякого відчуття самотності та холоду. А що мені тоді робити? Жити чи що? Я ж щаслива, будучи сама у замкнутому золотому світі, де нарешті температура моїх холодних рук дорівнює температурі на вулиці. До того ж, депресія, яка викликає у мене безліч творчих задумок та неподібних усім почуттів.За що тобі варто любити осінь? За те, що вона вимагає з тебе показати усю драму. В іншу пору року ця драма - це реальність.
Люба моя, хто казав, що добрим легко серед давно здичавілаго суспільства? Ще в середньовіччі знахарок-лікарів спалювали на вогнищі. Тому самому, що викликало у них не задоволення від того, що відчувши таку зраду, вони можуть померти, стати вільними. А хіба? Та в цей момент у них було лише одне бажання: якби це втекти з вогню і далі бути не таким як всі. Зрозумій, особлива, особливим завжди важко.
Хто ці люди? Чи варті вони твого серця? Ти впевнена? Будь трохи вище, але незазнана. Будь мудріша, але не показуй.Бо хто вміє чекати, навіть якщо і тисячу років, то отримає за це двійну компенсацію. Настане мить, коли Пані Доля вибачиться і дасть тобі можливості, про які вони, інші, мріють. І тут ти зможеш довести всім: одного разу вони обрали собі не того ворога.
Відповідь: увімкни музику, спробуй щось прочитати. Будь собою, бо до твого рівня цьому світу ще так багато потрібно.

Ще так багато снігом розтане,
поки настане і в мене весна;
не треба, люба, шукати кохання,
якщо не хочеш залишитись зовсім сама.

А з приходом, ні в право, ні в ліво -
дощлива весна не дарить щасливого дня,
і так ти чекаєш надто теплого літа;
люба, благаю, не чекай ти того тепла!

А з літом минають надії й зітхання,
спокійною станеш та будеш сама.
в надіях зістаришся різдвяної ночі;
спіши жити, кохана, щоб не лишитись одна.

— Грег Берендт.
Ви так таєте від посмішок невідомих вам людей. І готові закривати перед ними очі, сліпо торкатись… та ні, повторювати вигини їхнього тіла. Ви кричите, бо ці невідомі люди починають в один момент діяти не так, як то було раніше чи як того бажали Ви. А в кінці, зненацька, розумієте, що це були найбільш відомі вам люди.
Згодом шукаєте порятунок у інших і помиляєтесь. Безумовно, щоб знайтись - потрібно загубитись. Ще гірше, коли не визнаєте свого згубу*, бо тоді ви вже у воріт темного лісу, звідки вибратись неможливо.
А немає " інших", досить боятись. Нехай йдуть. Або тримайте, якщо відчуваєте, що не пожалієте. Тільки не прощайте втеч, бо вони - спроба врятувати своє его, але ніколи не ваше. А коли б він/вона не зміг пожертвувати цим, то всі його переваги стають недоліками. На жаль, я простила б.
І скільки Вам не кажи " та досить!", Ви все одно чекатимете, прощатимете і не розумітемете, чому він вийшов в магазин купити жовтих троянд, а не повертається років зо 2. Ви, якщо-що, вибачите ж?
Звісно, любите ж.

Так складно визначити чи це любов. От ніби танеш в людині, цілуєш щоки, а потім думаєш чи це те, на що варто витратити життя. А хіба на любов життя "тратять"? Витрачати = марнувати. Я зрозуміла гарну річ: на кохану людина свій час не маєш, з такою - час створюєш. І не боїшся припасти до людини, як слуга, що нижчий за нього, і цілуватимеш ці теплі руки. Бо рідні руки холодними не бувають, чи не так?
У вашій любові так часто не має сенсу. Я й сама не права, коли кажу: " А коли і я отримаю від тебе букет квітів?". Ну хіба це любов? Скільки б того і не казала, я чекаю насправді теплих слів, і що він скаже щось особливе, як колись вже казав, щоб я переконалась, що ще не набридла, що ще досі любить. Так, кохання - це страх, це рабство - добровільна залежність. Ви самі дозволили людині себе полонити. Так само і я.
Що ж у вашій любові не так? А що у моїй? Щодня, лежачи з ним, я закриваю очі і тулюсь щоками до його шиї, бо мені здається, що там безпечно, що там я відчую те тепло, яке дає мені гарантію його любові і мені вже не буде страшно: а чи не розлюбив він мене? Чи я роблю все так, як треба? Це ж як звикнути бачити місяць, а тут раз - його більше немає. У паніці, ти будеш шукати порятунок в зірках, схожих здалека все одно між собою, але не такі, як той єдиний, значимий.
Йдучи додому разом, у двох, що не так часто буває, за руки, з розмовами, й фразами " Не переживай, я все одно тебе люблю", чи його пропозиціями, щоб лиш покращити мені настрій, ти танеш в події, кажучи в голові: " Запам'ятай цей момент" і він більше ні разу не вийшов з твоєї голови - я відчула себе вкотре потрібною.
Раніше і я не вміла любити. Так багато читала, писала про це, а, як виявилось, це страх, що він перед сном не поцілує, або "добраніч" сказати не зайде. І що ж таке сталось, якщо ви шукаєте недолік у вашій любові? У мене з ним вони також є: ми сваримось дуже, кричу я, він йде чи закриває мені рота, перебиває або обурено гуде. Тільки потім, пішовши, перепрошує: " Не ображайся на мене, я тебе люблю", хоча я сиджу в себе у кімнаті і вже чекаю моменту, коли він повернеться, бо я не ображена, а вже скучила. За цими розмовами забула сказати головне - про любов.
Тож що не так у вашій любові? Все просто: люблячи, недоліків не бачиш, не шукаєш, не сумніваєшся. В любові віддаються, а не забирають собі.

Важко сказати, що мене зараз ніщо не хвилює. Та ні, навпаки.
Мій Саша каже, що блог пішов на дно - зник той потенціал, з яким я раніше писала свої пости. На аск, сьогодні ж, прийшло анонімне повідомлення " все буде добре", а я зрозуміла, що звідки знати Вакарчуку що-небудь про мене чи моє майбутнє? Він людина, а значить - надто слабка.
Моя найбільша поразка за весь цей час - тема курсової. Мені, напевно, і було би байдуже, що там та до чого з цими науковими керівниками, мені лиш би дозволили писати та вивчати ВКЛ. А діло не дійшло - крила зламали ще тоді, коли я тільки вирішила показати їх. Наукова тема більше підходить під інтерес наукового керівника, аніж під мої бажання, адже я ставлюсь більш-менш негативно до козацького періоду - він мене не цікавить. Те, заради чого я пішла на цю кафедру - зникло. Що пані Юренко ріже мене на кожному занятті спецкурсу при всьому колективі, що Надтока зрівняв мої погляди з попелем у порівнянні з своїми амбіціями, що я розчаровано думаю, як втримати сльози. Така маленька недвача (життя ж не скінчилось?), а така страшна для мене.
Не краща я була на історії Росії. Маючи достатньо цікавий і добре підготовлений (готовий!) матеріал, я промовчала цілий семінар. Мої думки всередині мене так губились, ховались по квартирам, замість того, щоб функціонувати в центрі подій, що я лише крутила руками, пальцями, почервоніла та інколи, бурмочачи під ніс, давала відповіді на питання викладача.
- " Марино Юріївна, чому ви мовчали? "
- " Я…я не змогла зібратись". Я готувала відповідь зазделегідь, чуючи, як він питав це у всіх інших. Ну, не казати ж мені, що я втратила навіть сенс перебування на кафедрі, отримавши не цікаву мені тему курсової, відчула свої старання марними та принзливо почувалася на фоні своїх одногрупників, бажання половини яких збулось. А сенс казати? Неначе ці люди близькі душі, що скажуть " Не падай духом". Мені здається, це те саме, що крикнути під водою: " я тону" - навіть якщо хто почує, то сенс рятувати, коли ти вже на дні?
Серед моїх маленьких невдач було досталь добрих моментів, але якщо я їх запишу, то ви згубите той настрій, який я хотіла би вам передати - я напишу в іншому пості. А в цьому, уявіть, виходить там була всього 1 маленька невдача, а спричинила стільки страшних.

сьогодні не лише День Незалежності, а ще і моє день народження.
я змінила дату в вк на 24 вересня лише, щоб не вітали люди "для галочки", і могли привітати близькі. Так-от, УМАНЕЦЬ, нінавіжу. Я тебе відлупцюю в гуртожитку.
А от всім, хто мене привітав, велике дякую! Мені дуже приємно знати, що ви поряд. До того ж, привітання були чудовими, хоч я і не люблю день народження.
Я і не святкувала, але в колі родичів теж цікаво.
Тепер паспорт в зуби і куплю свою першу випивку законно, аахахахах

при взгляде зеленом при погляді зеленому
тану как лед на огне, тану як лід на вогні,
как буря танцует як буря танцює
так тону я в тебе. так тону я в тобі.

и взгляд твоих глаз і погляд твоїх очей
так и сводит с ума, просто зводить мене,
прости, что страдаю, прости ж бо, мій любий
я всегда же любила тебя. я завжди так любила тебе.

Всі ростуть, а я не хочу. Через 2 тижні буде 18, а я не хочу. Мені добре малою.
Що ж, літо почнає подобатись. Ще є великі плани і надії на серпень. У вівторок, таки піду на кальян з рідною компанією. Ще вчора-поз-завчора я танцювала з друзями в Карпатах. А вчора пройшла сесрою район Лцька, купила 2 сорочки, сукню, шорти, штани. Ще в кінці серпня скупаюсь в Дніпрі.
В сію секунду я щаслива.
І нехай в цьому моєму маленькому світі багато недоліків, мені подобається бути маленькою і дурненькою.
Будьте ж щасливі і ви!: 3

Є дещо таке, без чого обійтися неможливо;
а є дещо, що просто доповнює життя.
Якщо у ваших поняттях мої пріорітети нікому не потрібні та марнотратять сили, то запевняю вас, моє "обійтися" без " просто" не може.
У мене є ти, читач, є я, він, Київ і друзі. Мені поки добре, коли сесія теж не дибілізм. Слава Господу, я здала поки вже 2 екзамени на 91 - 5 балів. Надіюсь, так буде і надалі. Зараз у мене є маленька мрія: високий бал по давній, оскільки я навіть записала цю кафедру запасною.
Є дещо, що може мене зруйнувати.
І це дещо не дає мені жити спокійно.

інколи я розумію, що вся старанна робота не те, що не буде оцінена, а просто ти - невдаха. Присвятила цьому страшних сил, а результат виявився принизливим.
Невпевнена, що взагалі вчинила правильно у багатьох випадках. Я хотіла бути іншою, на багато іншою від тої, ким я є зараз. Тим більше, чим живу/ким.