Так складно визначити чи це любов. От ніби танеш в людині, цілуєш щоки, а потім думаєш чи це те, на що варто витратити життя. А хіба на любов життя "тратять"? Витрачати = марнувати. Я зрозуміла гарну річ: на кохану людина свій час не маєш, з такою - час створюєш. І не боїшся припасти до людини, як слуга, що нижчий за нього, і цілуватимеш ці теплі руки. Бо рідні руки холодними не бувають, чи не так?
У вашій любові так часто не має сенсу. Я й сама не права, коли кажу: " А коли і я отримаю від тебе букет квітів?". Ну хіба це любов? Скільки б того і не казала, я чекаю насправді теплих слів, і що він скаже щось особливе, як колись вже казав, щоб я переконалась, що ще не набридла, що ще досі любить. Так, кохання - це страх, це рабство - добровільна залежність. Ви самі дозволили людині себе полонити. Так само і я.
Що ж у вашій любові не так? А що у моїй? Щодня, лежачи з ним, я закриваю очі і тулюсь щоками до його шиї, бо мені здається, що там безпечно, що там я відчую те тепло, яке дає мені гарантію його любові і мені вже не буде страшно: а чи не розлюбив він мене? Чи я роблю все так, як треба? Це ж як звикнути бачити місяць, а тут раз - його більше немає. У паніці, ти будеш шукати порятунок в зірках, схожих здалека все одно між собою, але не такі, як той єдиний, значимий.
Йдучи додому разом, у двох, що не так часто буває, за руки, з розмовами, й фразами " Не переживай, я все одно тебе люблю", чи його пропозиціями, щоб лиш покращити мені настрій, ти танеш в події, кажучи в голові: " Запам'ятай цей момент" і він більше ні разу не вийшов з твоєї голови - я відчула себе вкотре потрібною.
Раніше і я не вміла любити. Так багато читала, писала про це, а, як виявилось, це страх, що він перед сном не поцілує, або "добраніч" сказати не зайде. І що ж таке сталось, якщо ви шукаєте недолік у вашій любові? У мене з ним вони також є: ми сваримось дуже, кричу я, він йде чи закриває мені рота, перебиває або обурено гуде. Тільки потім, пішовши, перепрошує: " Не ображайся на мене, я тебе люблю", хоча я сиджу в себе у кімнаті і вже чекаю моменту, коли він повернеться, бо я не ображена, а вже скучила. За цими розмовами забула сказати головне - про любов.
Тож що не так у вашій любові? Все просто: люблячи, недоліків не бачиш, не шукаєш, не сумніваєшся. В любові віддаються, а не забирають собі.