— Грег Берендт.
Ви так таєте від посмішок невідомих вам людей. І готові закривати перед ними очі, сліпо торкатись… та ні, повторювати вигини їхнього тіла. Ви кричите, бо ці невідомі люди починають в один момент діяти не так, як то було раніше чи як того бажали Ви. А в кінці, зненацька, розумієте, що це були найбільш відомі вам люди.
Згодом шукаєте порятунок у інших і помиляєтесь. Безумовно, щоб знайтись - потрібно загубитись. Ще гірше, коли не визнаєте свого згубу*, бо тоді ви вже у воріт темного лісу, звідки вибратись неможливо.
А немає " інших", досить боятись. Нехай йдуть. Або тримайте, якщо відчуваєте, що не пожалієте. Тільки не прощайте втеч, бо вони - спроба врятувати своє его, але ніколи не ваше. А коли б він/вона не зміг пожертвувати цим, то всі його переваги стають недоліками. На жаль, я простила б.
І скільки Вам не кажи " та досить!", Ви все одно чекатимете, прощатимете і не розумітемете, чому він вийшов в магазин купити жовтих троянд, а не повертається років зо 2. Ви, якщо-що, вибачите ж?
Звісно, любите ж.