Важко сказати, що мене зараз ніщо не хвилює. Та ні, навпаки.
Мій Саша каже, що блог пішов на дно - зник той потенціал, з яким я раніше писала свої пости. На аск, сьогодні ж, прийшло анонімне повідомлення " все буде добре", а я зрозуміла, що звідки знати Вакарчуку що-небудь про мене чи моє майбутнє? Він людина, а значить - надто слабка.
Моя найбільша поразка за весь цей час - тема курсової. Мені, напевно, і було би байдуже, що там та до чого з цими науковими керівниками, мені лиш би дозволили писати та вивчати ВКЛ. А діло не дійшло - крила зламали ще тоді, коли я тільки вирішила показати їх. Наукова тема більше підходить під інтерес наукового керівника, аніж під мої бажання, адже я ставлюсь більш-менш негативно до козацького періоду - він мене не цікавить. Те, заради чого я пішла на цю кафедру - зникло. Що пані Юренко ріже мене на кожному занятті спецкурсу при всьому колективі, що Надтока зрівняв мої погляди з попелем у порівнянні з своїми амбіціями, що я розчаровано думаю, як втримати сльози. Така маленька недвача (життя ж не скінчилось?), а така страшна для мене.
Не краща я була на історії Росії. Маючи достатньо цікавий і добре підготовлений (готовий!) матеріал, я промовчала цілий семінар. Мої думки всередині мене так губились, ховались по квартирам, замість того, щоб функціонувати в центрі подій, що я лише крутила руками, пальцями, почервоніла та інколи, бурмочачи під ніс, давала відповіді на питання викладача.
- " Марино Юріївна, чому ви мовчали? "
- " Я…я не змогла зібратись". Я готувала відповідь зазделегідь, чуючи, як він питав це у всіх інших. Ну, не казати ж мені, що я втратила навіть сенс перебування на кафедрі, отримавши не цікаву мені тему курсової, відчула свої старання марними та принзливо почувалася на фоні своїх одногрупників, бажання половини яких збулось. А сенс казати? Неначе ці люди близькі душі, що скажуть " Не падай духом". Мені здається, це те саме, що крикнути під водою: " я тону" - навіть якщо хто почує, то сенс рятувати, коли ти вже на дні?
Серед моїх маленьких невдач було досталь добрих моментів, але якщо я їх запишу, то ви згубите той настрій, який я хотіла би вам передати - я напишу в іншому пості. А в цьому, уявіть, виходить там була всього 1 маленька невдача, а спричинила стільки страшних.