Step by Step

Ну, коротше кажучи, день трохи кращий, ніж 1 - я плакала чуть-чуть і то через пісню, яку слухала. В іншому загалі, вночі я нарешті сіла писати курсову. І знаєте, що сталось? Я нарешті написала титулку, аахахх. І назви заголовок також. А ще, у мене за курсовою, вистрелила свічка. Точно, вибухнула і спалила мій файлик. Слава богу, через файлик не згорів мій пропуск в інститут рукопису НБУ. Було би смішно, лол.
Знову я заснула опів на 6 ранку і то через те, що ввімкнула на фоні "Сімпсоны". А ще, глянула " Последний охотник на ведьм". Мій відгук? Він Дізель і справді тут не паше, і де довбаний цьомчик з відьмою? Отак завжди - ні в житті, ні в фільмі цьомів немає. Сумно аж.
Була в новусі і завдяки попередженню Сані, сьогодні використала усі бонуси з карти Ахахах, ще - 10 грн = 21 грн. і скількись там копійок у мене залишилось до 5 числа. Знаєте, якщо навчусь і зможу цих 7 днів на 60 грн, то так робитиму постійно і зможу нармас економити стіпуху на різні мілкі витратити. Я купила йогурт і насіння, ага. Доїла плов. Надіюсь, я схудну за цей тиждень. Хочу знову свої 60-90.
Рятує лише музика. Я слухаю всяку муть, намагаючись читати ледь знайдені джерела (я про те, що он з прочитаного видання мені пригодилась ОДНА СТОРІНКА З ДВОХСОТ блін). Ну ладно, хулі нам?
О. майже не забула. сьогодні сиділа на вікні (боліла голова. тому дихала через відкрите вікно повітрям) як тупа пісс**сссдааааа. Ну це щоб виглядало не геть матюком, лол. В Києві все розтануло.
Сьогодні я задумувалась лише над одним: в комплексі квартир - "сонячній брамі" - на тій криші 15 чи 20 поверху видно пів Києва?
А як ваш день?

Даремно ви розкидуєтесь бажаннями про те, щоби отримати волю: пуста кімната, воля від інших, жити сам - коротше кажучи, залишитись самі-самотні. Ці ваші вигуки настільки недоречні. Мій перший день не лише без Олександра, а й без людей зовсім здається найкращим прикладом самотності.
Вночі ще приходив одногрупник, здається, щоб посидіти, бо йому сумно, але у мене були закриті двері - я собі плакала сама. Як в принципі, і сьогодні, коли мій мені подзвонив. Його знесилений голос за 16 годин дороги і короткотривала розмова змусила мене за декілька секунд розревітись, як дурна. Ще дня не минуло, а я вже з розуму сходжу…. Та що там, скочуюсь зі швидкістю пулі вогнепального мушкета XV ст - в 240 м/с.
Я не могла так довго заснути через звичку, що ми з ним щось дивимось. А коли заснула опів на 5 ранку, то 4 рази переставляла будильник з 10 аж на 13:10. Тепер нагадую свого хлопця, який завжди так робив, а я не розуміла.
А коли встала, то ще годину збиралася в КНУ ім. Т.Шевченка. Ну як, поки збиралася, то додивилася 3 сезон " Симпсоны". За сьогоднішній день я говорила лише пару фраз Воробцю, що іду в КНУ, телефонна розмова з Сашею і мамою, а також короткі фрази " Доброго дня. Мені відношення в історичний архів", " Я заберу заяву в понеділок в деканаті", " Доброго дня, я за відношенням в інститут рукопису", " Це моє тепер?Дякую. До побачення!", " Дайте, будь ласка, на 10 грн. медових" (До речі, ці 7 днів я буду жити на 67 грн, з яких вже 8 пішло не жетони, 17 на поповнення інтернету, 10 на медові пряники). Повірте, яким чином ви би мене не судили, в день ви говорите в десять раз більше, ніж я сьогодні. І що? Світ, здається, без діалогів дуже самотнім. Навіть почала трохи говорити сама з собою.
З мамою ми говорили хв.3, де на питання, що я їла - я сказала, що зварила зранку плов. Плов я зварила щойно, лол, до 8 вечора в бій йшла мівіна і пряники.
На вулиці від спогадів за милого майже не розплакалась при всіх, через що у мене зачервоніли щоки. Лише спроба втриматись, щоб не згоріти з сорому, змусила мене втримати все в собі. Тоді ж я прислухалась до співу птахів. У Києві все розтануло, скрізь калюжі. Вони нагадають мені мене з Сашою, коли ми лише починали зустрічатись і я пригала по ним, кличачи його. Знаєте, було тоді так тепло, хоч й холодно. Я стрибала, змушувала його грати в "ладошы", а потім довгі поцілунки, обійми з його величезною балановою курткою. Зараз от пишу, сидячи в його кофті, яку ношу як сукню. Знали би ви, як я його люблю.
В цілому, якби не сімейні " Сімпсоны", я би зійшла з розуму. Насправді, коли поряд справді немає суспільства, ти стаєш нещасним. Щастя - це коли тебе або оточує один коханий, або 7 млрд. простих людей. Справжня самотність, про яку ви мрієте, це години спогадів і суму. Виключно суму і холодного чаю.

І я не знаю, як він відпускає мене із самого вокзалу. Я не змогла відпустити його навіть від метро…і за день до від'їзду також. Вже пройшло 3,5 години, як він поїхав, а я досі плачу. У кімнаті надто пусто і самотньо, коли його немає поряд у нашому "місці". З ким мені засинати? З ким готувати їсти і дивитись фільм/мультфільм? Хто в кінці кінців проситиме мене не плакати, коли в "Грі Престолів" помре ще один персонаж? Кому мені робити 2 чашки чаю?
Я прокинулась зі страхом небезпеки, яка ставала все ближче. Цілий день я прощалась із ним і не змогла. В метро я плакала і розуміла, що навіть уявити собі не могла, як це бути на його місці - не прощатись сам, а погоджуватись на прощання. Ти просто дивишся, як твоя радість іде/їде. І мені сумно. Котру годину сиджу і чекаю " От він покурить і прийде до мене під тепле одіяло", а він не йде. І нарешті ти розумієш, що не прийде, що він вже далеко.
Я проплакала всю дорогу до кімнати, а усвідомити, що завтра я його не побачу - не змогла. Ніколи не думала, що так важко прощатись ще до вокзалу. Ці ваші поети і любові не знали, якщо описували сцени прощання в книгах коханих так просто.

Я здала сесію. Що ж, краще ніж минулого року: 5 екзаменів - чотири 5-рки. Навіть по українській етнології 98 зі 100, що страшно класно. Ну і 83 по середнім вікам, але 4 також добре для моєї стипендії. Короче кажучи, ця сесія чудова: у Каті без перездач, у Васі також чотири 5 і Лєра повернулась на стипендію. Що ж, плідний початок року.
Тепер на носі курсова робота і недостача стипендії у витратах. А ще, Даша отримала подарунок від Святого Миколая і здається була дуже щаслива, хоч із запізненням. Я не знаю хто був її Санта, але я щаслива бути замість нього. Принаймні, добро повинне бути в цьому світі, як і маленькі приємнощі від аноніма, про якого вона не дізнається.
Що ж, успіху вам, любі.

Світлана Павлівна сказзала, що я дуже емоційна. Що це і не погано, але варто "захопитись історією". " Борисенко, напевно, дуже хотів бачити тебе на своїй кафедрі, але ти обрала нас, " - сказала вона і мені було приємно. Коли ти добиваєшся і в кінці кінців отримуєш симпатію викладача, який тебе ненавидів, стає страшно приємно. Це стимул стати кимось. Її очі у той момент нагадали мені Світлану Анаталіївну Вознійчук до якої я би зараз дуже хотіла сходити і почути, що в неї все добре. Я люблю її не як вчителя світової літератури, а як жінку, духовну людину, наставницю і віру. Вона моя особлива "віра" у мої можливості. І що може бути краще?
Спец-курс я здала на 92. Мені від того приємно, бо я дуже вчила історіографію міста-Русі. Надіюсь, історія України дасться мені і одного разу я стану вченим, який зможе розповідати історію своїм студентам і бачити спалахи вогню в зіницях.
А моя емоційність, каже Юренко С.П., може мені і не пошкодити, але треба вміти нею керувати. Знаю, що я така. Можливо, мені подобається такою бути? Бути, бо це справжня я.

Любов не приховати, але що робити, коли ти і не намагався?
Мій чоловік викликав у мене страшне відчуття задоволення. По-перше, я була щаслива, зійшовши із поїзда і побачивши як на зустріч іде Саня. Якою б інтимною ця замітка не була, але губи здалися такими м'ягкими, як і в принципі шкіра, і чорняве грубе волосся. Немає таки пристраснішого почуття, ніж йти поряд з людиною, яку не бачив близько 13-14 днів, а так скучив.
Ще приємніше він зробив мені увечері. У мене ніколи не було романтичної вечері, ніхто ніколи мені її не влашовував. Тепер мені така романтика запам'ятається назавжди, адже на перший раз мало того, що було смачно і дорого: креветки, іспанське вино, а й те, що він поставився до мене з увагою, діставши до столу гриби, які я страшно люблю і вино було іспанським, як я вчу іспанську, і пожарив моє улюблене м'ясо із огірками в соєвому соусі. Не забуваємо про вишневі свічки. Приємність моїх почуттів просто забігала за позначку 180, а я навіть не сиділа в машині, тим більше, не їхала по трасі. Загалом, щастя, значне щастя, це мені принесло.
Я справді хотіла розповісти за таку "зустріч" після 2 тижнів примусової розлуки і чесно кажучи, мені так подобається бути щасливою, коли він поряд.
Я люблю тебе, Поздній:3

Бачили би ви сніг, що осідає серед лісу Карпат і тане, і милує красою.
Я хочу сказати, що 10 січня чекаю, мов ще одного чуда природи. Я люблю приємні зустрічі не менше ніж зимовий зелений ліс із прекрасним смаком повітря. Зачарована. Тільки не Десна, а я.
Десять маленьких дрібниць в сумі є великим скарбом, скарбом. який чекає мене в Києві.

Я зовсім не стала тою, ким мрія бути. Замість того, щоб утекти від постійного руху до тиші, цю тишу я перетворила в спосіб життя. Мені від дня до дня стає сумніше. Чи це 2016 буде пустим чи то мені просто так лінь. В будь-якому випадку, я розгублена зараз і не знаю, чого хочу чи що шукаю для щастя.
Я прокидаюсь і знаю, що за вікном ліс, зелений-зелений. Сиджу і розумію, що маю декілька невиконаних справ, але і виконувати їх чомусь не маю мотивації. Я мов така, що хочу бути ніким. І це ймовірно найслушніший момент, щоб пізнати самого себе* і визнати, що я втратила і що я хочу. Не знаю хто я. Чи це я починаю втрачати саму себе і свої віри у що-небудь - здійснення мрій, думки, випадковість - я все стаю якась, які всі оточуючі дорослі - людиною-роботом, яка вимагає, споживає, викидає; правда, людяноті та світла стає лише менше. Я перестаю радіти порам року, атмосфери в метро, в лісах, в деревах, що тепер стають просто живим організмом. Скажіть мені, що почало і коли змінюватись, що я перестала розуміти саму себе? Слізьми ситуація лише гірше, мало щастя й від того.

Що ж, за цей тиждень в'їлись мені в голову декілька подій. І хоч я не залишала вам записів, мовчачи, мені було про що закричати - коли мовчать, кричать - принаймні так стверджує Цицерон. А чи брехав він? Не зважаючи на той факт, що давньою латиною його ім'я звучить як " Кікерон" (Cicеron), під цього римського діяча "nomen est omen" не підійшло, як би не втішав нас Плавт у своїй роботі " Перс". Ну, ну, досить історії, буду чесною, мені сумно, від того, що у Ніни рак. Я знаю її як веселу, життєрадісну представницю циганського роду - вона сповнена їх темпераменту, душі, хвилюючого характеру. Вона мов танець. Contra spem spero, що у нас лікарі помилились і це не 4, а 3 стадія раку шлунку. Хочу, щоб всесвіт врятував її, щоб врятувало будь-що у що ви хоч трішки вірите. Вона ж гідна цього.
Довго мене бомбардувало від того, що Даша не отримала подарунок на Санту таємного.Ще гірше, що знаючи це, староста не відчула організаційної незручності і не віддала ці богом непотрібні нікому з групи, окрім неї, печені, як маленьку дрібничку вічно доброзичливій Дарині. Якщо у мене будуть гроші, коли ми приїдемо на екзамени, я куплю їй яку-небудь новорічну дрібничку. Прикро, що про цей інцидент я дізналась вже перед самим від'їздом.
Нестача у мене зараз фінансова. При чому, вона на мене тисне. Хочу якомога швидше із нею розібратись. В кінці кінців, скоро екзамени, які теж не дають мені й думки залишити на те, що я маю право відпочити. А ще курсова, і тема дослідження її виключно в архівах. Всі ці кепські справи на моїх плечах змушують їх боліти. Звісно, винен і сколіоз, але формальна зайнятість давить камнем.
Було і приємне. Скоро в Карпати, хоча правда кажучи, я не дуже хочу. Також я намалювала геометричного котика собі в гуртожиток, і сестра - Настя - дала малюнок вуглем на стіну туди ж. Побавилась з котом і цуценям Жулею, що зігріло моє самотнє серце без тварин. А от серденько, переповнене коханням, у мене відпочило поряд з милим всього 2 дні. Знову хочу до Олександра. Мені мало проведеного часу, фільмів. їжі, магазинів, сну. Дайте мені більше милого!

Nocte consilium, тому може підкаже мені, що робити з собою далі, але зараз я відчуваю лише вагому знесиленість та сум.

— Горацій сказав, а я не підтримую. Точніше, погоджуюсь, але правила не дотримуюсь.
Тиждень почався 50/50. Наче б то і болі від того немає, а ніби й сумно і розчаровано бачу ситуацію. " Нічому не дивуватися", а я все ще дивуюсь. Тільки, як правило, собі. Я ж знаю, що від себе очікую - очікування не збуваються; знаю, що можу якісно - виходить у пів сили. Сковорода казав " бери вершину - отримаєш половину" і воно у мене якось так є. Але як інші цієї вершини дістаються? Я була за І-ІІ кроки до бажаних результатів. Мені від того і сумно.
Не менше я дізналась на перерві. " Ти думаєш в групі вже немає людей, які тебе не люблять? Є" - фраза, яку я знала і до цього, але мозаїками огорожувалась до моменту, поки мені не сказали це у вічі. Що ж це у мене за конфлікт із суспільством? Звідки така неприязнь? Я втратила уміння спілкуватись з людьми після покидання учнівського парламенту? Бог мені суддя, так? А може і не Бог?
Я би нічому не дивувалася: знаю про суспільство і її склад, про її стадо-культуру, про те, хто і ким стане/є. Але все одно залишається основна загроза моєму світові: я сама. Не знаю ж хто я.

Мені від того і сумно, що у мішечку подій є лише щіпка солі. А чого нового?
З Днем Миколая Вас. Миле тепле свято було привідом до сюрпризів і гарно проведеного часу. З дівчатами ми купили тортик "Золоті Ворота", а ввечері я прокинулась від сну - прийшов Миколай у виді Дяченка, одногрупники ще Гончаренко і Дубовінський. Мов у дитинство потрапила, але ж приємно.
На жаль, життя стало надто буденним. Нудно мені! Раніше було краще. Хочу місяців 5 назад. І сесія на цьому тижні, а там і додому. 2015 не намагався мені дуже запам'ятатись - я багато пропустила. Надто знесилена, щоби ще вчитись і уміти. Я хочу, але змучена ж. З щіпкою солі я так і ходжу туди-сюди, а результату немає - я тону у нерадості. Мені би приємних моментів.

і моє небо всипане тісно зірками, що формують молочний шлях.
а я лежу знизу, на ліжку з тобою, і дивлюсь на всю цю красу уже протягом 9 місяців. І ми досі разом. Не зважаючи, що почалось це 13 у п'ятницю, я все ще люблю тебе, і навіть сильніше. Надіюсь, літом ми таки подихаємо морським повітрям, а то я мрію-намрію. А поки що, хочу бути поряд і берегти тебе, хочу бути твоєю схованкою від світу, твої сонцем і серцем. Хочу й надалі любити тебе, любий.

Мені трохи від того сумно, що мрію-планую, а у мене того дизайну кімнати немає й не буде. Я зовсім змучена від відсутності вихідних і постійної праці над тим, що мені вбивають в голову на заняттях. Ану, ввімкніть аварійку! Пожежників сюди - змийте це все. Скоро вже і сесія, заліки = страждай скільки сили стане, а мені навіть не буде за то винагороди: спокою. "Додаткові елементи" як стандартний декор перед фоном, інколи виводять мене: я би може у ті дні і поїхала додому, бо мене насправді саме це "оздоблення" виснажує найбільше.
Від того моєї любові не менше! Просто як мені насолоджуватись бароковими стінами, на яких висять картини із зображенням буденних оргій? Вульгарність же. Мені сумно, через те, що я так вимріювала та окреслювала ці стіни, і сама хотіла відповідати їх вигляду, а вони будуть утиснені у відношенні 2:3. У цих стінах "після ремонту" продовжуватимуться мої дні як "до ремонту", бо суть у процесі була саме - прибрати ці прикраси, звести до пристрасного мінімалізму, який би не сковував мої танці любові у межах кімнати, де я тепер не рухатимусь, а контролюватиму стан навколишніх "елементів". Я знаю, що ви не розумієте. Зате я…

Чули анекдот про книгу в різних країнах про слонів?
Ніби ж починалось добре, не зважаючи на моє відчуття, що день не задасться: приїхала нормально, дійшла в метро, сама довезла сумку, невідомий геолог заніс мені її до кімнати, помила холодильник, помила весь непотрібний посуд з банками, винесла сміття, лягла на 2 години спати.
А потім, на філософії, згадала І курс І семестр - екзамен з археології: ну якого чуда люди як люди, а мені попався знову варіант з питаннями, відповідей яких у мене не було? Мда, мені би варіант Віки. Потім, інтуїція підказувала мені варіант "а" та біс божий щось мене оповив і я собі не довірилась і була переконана, що " стійкість" - істина. В секундах дізналась, що це неправильно.
Та і на латині в мене зір не дуже - я нічого не могла побачити, і читання не пішло, як в людей. Короче кажучи, дірьмо день (аналогів слова не знаю).
Не хотілось і не хочу я зараз нічого, окрім втекти кудись. Скільки можна мріяти про втечу?