Step by Step

Росія надто близько, як сусід; а ще ближче, як екзамен. Три екзамени вже за спиною: історія середніх віків була цікавою - я читала, знаю, довести не дуже вийшло і ну його. Я щаслива, що там 4, враховуючи неприємну Стефанію і суб'єктивність Котлярова, який мене розчарував. Але тепер я знаю 6 жінок Генріха VIII і #ржунемогу, Єлизавету І і її піратську політику з Дрейком; знаю сонети Мікеланджело і люблю його розпис Сікстинської капели; сміюсь з бастарда Еразма Ротердамського, який так і не зміг; читала короткі тіпа "балади" Леонардо і його винаходи-задумки (лев, який йде, а потім падає - розсипаються квіти, ах). Здала Рубеля, де варно-кастова система була легкою на екзамені і мій конспект мені в допомогу. Люблю свої конспекти, ахахах:3. На новій історії, зі 150 питань, 96 балів. Краса прям. Трохи предвзято думаю, але приємно. Сокирко мені сподобався тим, що він не нав'язується (на спец-курсі він завжди мав 1000 прикладів на будь-який випадок, не ставив предвзято бали за відвідування, а оцінював роботу) і що він покровитель нашої кафедри, лол. Плюс до того, я навчилась писати статті енциклопедичні. Моя перша - "чоботарство"- думаю, пройшла добре.

А от завтра екзамен з історії Росії. Я любила цей предмет, мені було цікаво дуже у 1 семестрі з Панаріним, який все це шарив, і зараз з Мельничуком, правда, який часто ставив кінцевий бал за симпатіями. Ну то таке. Головне, завтра добре написати і сесія здана. Правда, так довго. Половина університетів вже вільна, а ми ще на практику в архів. А я хочу не в архів, а за кордон і на море. Взамін, 25 червня трохи додому до Артура. А поки, Росія близько, треба перечитати свій товстенький шахматний зошит:3
Гарного вам дня. Не згоріть, будь ласка, під палючим сонцем, або навпаки: своєю красою не спаліть його.

Любите ви чи нейодовану, чи йодовану сіль, а хоч якась та й буде на дні вашого щастя. Людина старіє, напевно, коли усвідомлює свою участь - опосередковану. Вас люблять по-різному: хтось рідко та міцно, хтось постійно і слабко; гірше, коли ж ви кохаєте довго і по-справжньому - швидко набридаєте. Участь в стосунках і ваше значення вимірюється вами ж. Ніхто і не помітить момент, коли ви усвідомили, що з вами через звичку, або ви потрібні, коли сумно. Чим щасливіші разом - тим солоніші хвилини по окремності. Тим гіркіше розуміння самої ситуації: ви без когось вже не можете і хвилини, а вони ще можуть. От де відкладаються соляні поклади: ви боїтесь відпустити людину, бо знаєте, що знову до голови повернуться роздуми над вашим значенням у житті любого. А не як він думає: пестощі.
Чи так вже мені хочеться, щоб любов довели?

Такий поганський рік. Диявол опікується?

Мені не подобається, як я живу. Такий складний семестр, важкі предмети і виснажливими будуть екзамени. А відволіктись немає на що. Мені вже який день крутиться в голові той магазин із фарбами - ну чому це все не моє? ну чому я не можу собі це все придбати і малювати, малювати, малювати??? Мрії коштують дорого.

Ми святкуємо др Васі і Царя. Нехай у цьому та другому світі п'ють багато пива і будуть щасливі. Вон Васілісі принесли якісь незвичайні квіти, то хоч квітами можна помилуватись.

У людей є дурна звичка звикати і обезцінювати те, що вони мають. Я вже не кажу про втрату смаку волі, належних предметів та речей, які ми вважаємо обов'язковими. Така ситуація і з людьми. Нам варто не забувати, що мати когось любого серцю - хоч і велика радість - та те, що легко дається, легко і втрачається; це треба цінувати і показувати.

Ми, прокидаючись, думаємо, що ж таке зробити, щоб нагадати про себе. А так хочеться не нагадувати. Є виключне бажання прокидатись від заклику; прокинувся - а ти вже у когось в голові - скоріше, ніж встигла згадати сама; а згадана ним - то отже і вартісна

У мене буває, що я не можу втамувати спрагу, поки не знайду величезний стакан чистої холодної води. Гірше у мене з ситуацією, коли спрага у мене від нестачі мого Місяця. Коли у нього справи, або коли він тут, от сидить збоку, а мені так мало. Чим же втамувати цю спрагу? Ви коли-небудь відчували подібне?
Це відбирає у мене сил і радощі. Втрата енергії якась. Так хоч не помирають: коли людина йде серед дощового дня і падає, бо відчувала спрагу мов в пустелі?

Давно не зберігала повідомлень, а тут - " найяскравіша зірка на небі". Хто не розтане? Я просто давно не писала тут, але й про що писати?

Мій місяць охороняє моє зіркове світло: він обіймає, цілує, ніжить, тішить, носить круасани в 11 вечора з шоколадом і корицею, веселить, коли сяйво гасне. Мій місяць такий особливий. Хочу, щоб отак і прожили все життя разом серед мільярдів цих оточуючих космічних світил.

Щодо буденності, то стало трохи лінь: семінарів і справді особисто мені цікавих все делалі менше. І скоріше всього не через те, що воно все так нудно, а через відсутність конкретних умов виконання семінарських занять, або відсутності етикету/старання викладача продемонструвати історію із її всіма фішками і т.д. Легче стає пропустити і сухо перездати матеріал. Ах, яка ж я нудна стала:3

Знаєте, я весь час щось хочу і не маю міри: дайте довге волосся, курсову завершену, 50 кг ваги, стильний одяг, гроші, але я сама не знаю чого конкретно б мені. Це щодня в метро Льва Толстого, бачачи троянди, різновиди тюльпан і букетів, я не можу зупинитись на чомусь одному і хочу і те, і се, і те, і се, і те ще… Але це ж молодість: постійна ненаситність.

Я постійно обіцяю собі, що літом знову почну писати твори, але відчуваю, що я почала втрачати ідеї, фантазію, що раніше приходила до мене в вагоні метро. Невже я сохну, як і мій гумор? Залишається лише доросла жирна тітка?

Щоб там не було, Коран каже, що будуть праві і ліві, станеться те, що має бути, тому поки у мене є місяць, що поряд тої зірки, я у безпеці:333

Не люблю, до речі, парні роки.
Минуло лише 4 місяці, а я вже хочу 2017.
Ці всі курсові, які досліджувати насправді можна місяцями, зосередившись лише на ній; чи семінари, де здебільшого викладачів цікавить особисте ставлення, аніж їх вміння зацікавити тебе у своїй "атмосфері"; ця постійна нестача грошей, невиправні борги; і найгірше в цьому році - моє здоров'я: постійна нізвідкілля температура, мерзлячка, страшна нестача сил. Я не роблю - я витягую із себе сили на те, щоб щось виконати. У мене є бажання, але заважає постійне ламання кісток, чи підвищений тиск, надмірне серцебиття, погані думки. Неначе не живу, а змушую себе це робити.
Приємних моментів теж поменшало. Минула весна була солодша. А ця, плаксива якась. Я, звісно, як завжди накручую себе і згадую тіткин гороскоп, що 2016 буде найскладнішим для Дів. Ну, і справді не йде. Мені хочеться депресивно закритись в пустій кімнаті і не виходити, поки мені не стане легче. А воно не стає!
Я так змучилась. Напевно, я не готова до світу? Ні приємних моментів, ні радощів, ні сюрпризів !хороших, а не поганих. Загалом, нічого немає.
Є якесь розчарування у тому, ким я є зараз; є розчароване питання:я прокинусь завтра?

Не знаю як так, але мені здається, що я не можу насититись. На роботі він чи вдома, пише або ні, п'є чай поряд чи просто в себе - мене зриває від його недостачі. Наскільки це не людські почуття вам не передати. Я що не роблю/кажу/іду, моя енергія мисленно йде на думку про те, що я хочу постійно бути поряд з ним. Веду до того, що будь це та любов про яку раніше читала в книжках, тоді я перечиталася і охопила усі можливі симптоми, бо без нього себе я уявити більше не можу.

Коли поїзд від'їхав від Львова, наступною зупинкою став Виноградів Закарпатський або як звався раніше - Севлюш. "Виноградів" назву самі розумієте. І справді, у кожному приватному секторів ріс виноград. Місто достатньо старе (можливо, ще до Іштвана V існувало в 10-12 ст. ?) і належало угорцям. Саме тут і розмістилась феодальна резиденція на пагорбі міста - Углицький, або Канківський замок.

Приїхали ми о 4 ранку, вийшовши, побачили лише будинки, колії, і калюжі. Звісно, ще 2 пси до нас пристали і провели нас аж до самого центру. По місту ми ходили пішком. Перші вулички були із угорською бруківкою, будинок в будинок, без воріт чи будь-яких заборів. На багатьох хатах досі залишилися угорські мотиви: зображення лаврових листків або виноградної лози. Лише з одного боку видніється Чорна гора, де на підніжжі і знаходитиметься Углицький замок. Від кріпості лишились лише декілька мурів та збоку залишки бійниці і каплиці. Цікаво, що люди і справді тягнуть камені до себе у двір і огороджують ними територію - не бережуть. В той час, коли туди приїжджають іноземні учні класу 8-го і слухають уважно не лише екскурсовода, якого я не розуміла, а і ведуть себе акуратніше. Не охороняється замок і державою, там лише знак на 3 мовах, щоби відвідувачі були вихованішими. Що цікаво, навпроти замку - бідний дворик, де голосно і брудно "мекали" козочки.

Місто всі інші свої історичні залишки "розташовує" в центрі навпроти ринку: Вознесенська церква XV ст., 6-10 різних пам'ятників (є навіть Б.Хмельницькому), Францисканський монастир, місцевий фонтан з викарбовуванням на 6-8 мовах та ще монастир. Особливо красива Вознесенська церква - реформаторська наче б то. Вона знизу нагадує ракету. Входів є аж 2, але попасти всередину було неможливо - церкви у будні закриті чомусь. Зі східного боку фреска у вікні із зображенням голуба. А над парадним входом є герб роду Перені, якщо не помиляюсь. До речі, Палац Перені тепер якась міська рада чи то міністерство освіти міста, але воно у занедбаному стані. Жовтий палац правда таки красивий, також зверху герб. І багато вінків сербських.

Люди там дуже добрі. Нам підказували дорогу, між собою хто знайомі просив один одного, щоб допомогли нам. Ми поїли у барі в жіночки на ринку, яка говорила чи то венгерською, чи то румунською мовою зазвичай, але для нас була мадярська-українська. На 50 грн. ми наїли домашньої смачної їжі і зарядили телефони. Так, люди мені дуже сподобались.

Виноградів - цікаве місто. Всі знають історичні пам'ятки, але не всі охороняються. Зокрема, табличка про охорону Вознесінської церкви ще з часів УРСР. Ми пробували пів дня, але нам сподобались як і венгерські вивіски, так і ментальність населення.

Наша подорож із Олександром тривала протягом 3 днів + 2 ночі. Доречно буде сказати, що у поїзді ми і справді не досипали, але самі місця мали контраст: розпіарене туристичне місто - українське місто-смт - венгерсько-українське село - порубіжне місто - село, що колись було містом. Скрізь своя атмосфера, люди, місця. У Львові дивували храми, у Виноградові - реформаторські церкви, залишки Канківського замку посеред дворів, у Мужієво - храм 12-13 століття, де у селі і самі не знають, що і де, чи це треба захищати, в Ужгороді - атмосфера вуличок і теплий душ + митрополія греко-католицька, а у Невицьке - штучні водоспади р.Уж і чудовий замок на горі. Це була прекрасна подорож, яку я раджу усім! Тільки візьміть побільше грошей і спробуйте поекономити у Львові.
Викладаю поки фото з 1 дня, бо у Львові багато чудових місць. Згодом по трішечки викладатиму наступні дні.
Що ж, якщо ви у Львові: випийте какао/кави із цукерками в Майстерні Шоколаду. Це обійдеться вам у грн 50-70, але той смак цукерок лишиться у голові на довго. Храми всі, як правило, серед центральних вуличок, потрібно лише оглядатись і заглядати у дворики, або ж скористайтесь GPS. Старайтесь у Львові їсти економно - там на кожному розі атмосфера змушує кудись зайти, а гроші ж треба! У Львові багато місць можна обійти пішком. За період перебування з 4:04 до 20:40 ми з Сашою скористались трамваєм всього 2 рази: білет для студентів по 1 грн. при наявності студенського. Все ж, пішком ходити цікавіше. Без сумнівів підніміться на башню у костелі Ольги і Єлизавети (це коштуватиме вам 10 грн), і на ратуші (10 грн) - побачите місто зверху. Недолік Львову: занадто туристичне, люди майже не штовхаються - їх так багато.

Повірте, Львів вартий вашої уваги! Трохи пізніше розповім про Виноградів-Мужієво, а ви поки насолоджуйтесь фото, що є.
Добраніч:3

Саме так називається одна із притч Леонардо да Вінчі із Флоренції. Креветку пожер краб, який використав зручний момент - побачення закоханої креветки і небесного - місяця. Мораль: не варто ділитись із оточуючими усіма сокровенними емоціями.
У мене ж почуттів не вистачає. Декілька днів всього, а мені перед очима бігають картинки; ці слайди скрізь і переслідують мене де б я не була. Не те, щоб світ змінився; ймовірно, просто ще не осмислила. І знову чомусь новий порив скованості почався. Знову я відчуваю, мов ворота мене справжньої трохи закрились. Одного разу я ж не замкну їх на ключ?
Що вам сказати цікавого? Мені довподоби історія Відродження, жарти влучні "екстрасенса" Василини (Lol), волосся Дарії Кондратюк, простота окремих людей і інколи сором на обличчях оточуючих. Раніше я втягувала людей в діалоги, а тепер поглинаю їх особливості.
Вчора бачила вперше фіолетові тюльпани. Я не прихильник тюльпан, але мушу звернути вашу уваги, що виглядають вони холодно і чомусь нагадують мені "білу ворону". Я люблю білих ворон.
За стіною шумить 426. Ці геологи не соромляться кричати, слухати музику і бухати о 2:50, як і селянська війна 874-884 у Китаї змушує мене читати незрозумілі фрази. Так і життя біжить, а мені 18 і я усвідомлюю, що не стала тим, ким хотіла.
Скоро 8 і 13 березня. Мамі і бабусі/сестрі/тьоті потрібно буде відправити пакунок із подарунками. Жіноче свято все-таки - 8 березня. На 13 я і сама не уявляю тепер, як краще і що зробити. Мені хочеться зробити приємно, я хочу вразити, нагадати, скільки пристрастей було протягом цілого довгого, насправді, року.
Моя група, група №1. Я відмежовую два поняття, бо між собою вони далекі. Не знаю, що зі мною не так, або з цими особистостями, але ніхто з них не відчуває себе другом і не шукає, в принципі, друзів. Я чомусь надто звикла до теплого колективу, й щось забула, як посиніла від холоду моя рука на семінарі СІТ.
Будьте другом світу, і світ рано чи пізно підримає тебе. Добраніч, коти:3

І який же гарячий океан, в якому у обіймах тонеш.
" Цілуй мене багато-багато", бо мені все мало. Важко сказати, що змушує мене сумувати і вигадувати легенди, що приносять мені відчай; легко сказати, що робить мене щасливою - він. Особливо відчутно, що я його вже одного разу відпустила додому. Тепер щоразу страшно, що він піде на довго, чи на цілих 15 днів.
Відстань змусила не лише засумувати за ним, а знову зрозуміти цінність людини і наших стосунків. У цьому світі ми з вами часто губимо те, що любимо. А не варто. Потрібно цілувати більше і палкіше, поки є час, поки у вас є шанс бути поруч.
От і я хочу бути близько; а вам бажаю цю близькість отримати та міцно тримати у поцілунках, ніжні ви мої:3

Приїхала я додому - дякую, хочу назад. Простіше бути тихим та спокійним в пустій кімнаті і скидати далі зайву вагу, аніж бути тут, де читають моральні нотації про те, що ти не той, ким маєш бути. А ще гірше, коли тобі 18, а ти майже в усьому сповіщаєш батьків. Чому я повинна залежати від них, якщо вже пора та минула.
Надіюсь, що напишу ще висновок і сторінки 3 курсової. Звісно, надії помирають останніми, але поки мені лінь.
Дорога була надто складна: 4 мозолі на руках, синяки на ногах від валізи, болить спина і все, що можна. І заснути в поїзді не змогла. Все, хочу назад в Київ, і гроші. Лол, в принципі, цього достатньо, щоб реалізувати всі плани.
Ладно, так і завершились 8 днів самотності, і все, що я зрозуміла: 1) таракани в гуртожитку непереможні; 2) Саня, я люблю тебе так сильно, як нікого не любила. Мій ненаситний мед, постійно мало.

Ну день 5-6 минув із питанням про те, що я захворіла. Не буду уточнювати чим і як, бо я сама поставила собі діагноз, лол. Лікуюсь я антибіотиками, тому кружиться голова, піднімається температура, ломить ноги. Для профілактики мені пригодився би "Панкреатин", але його немає, а про хворобу деталей немає для інших.Це не смертельно і не небезпечно, просто все залежить від того чи воно таки мине.
В архів і інститут рукопису треба платити, а я як начеркала 22 стр. курсової, так вони собі і стоять - більше не хочу чомусь. Що робите ви, коли самотні? Я прибрала на полицях і в тумбі з книгами: завтра винесу 4 пакети сміття, яке набралося в ході прибирання. Правда буде певно 5, бо треба помити холодильник. Ще речі до пралки. Що ще? Нічого особливого. Дивлюсь " Сімпсони" - десертий сезон - 1 і останній. Далі я буду просто преглядати цей справді моральний мультфільм. Якщо у вас є інша думка, то спочатку перегляньте всі серії, друзі.
У мене лишилось 0,26 копійок. Я купила мінеральної води, бо у мене болів живіт, а обезболююче пити з антибіотиками не можна. Мені тут дуже сумно. Взагалі стало сумно. Я стаю дедалі замкнутішою. Чомусь суспільство мені не таке привітне як до вступу в університет. Ще й наступний семестр поганий - стільки важких предметів. Постійно думаєш, якби це лишитись на стипендії та з грошима, яких теж немає.
Хочу додому, а додому 5. Напевно, почну збирати валізу. Не люблю сідання в поїзд, процес цей весь остогид, але хочу опинитися вдома.
Оскільки вже 4 ранку, то, добраніч вам, друзі. Бережіть себе від біди:3

Точно, я сплю так, що на вулиці вже день.
Не писала вам 31, але і цікавого нічого не було. У мене досі 7 грн. І я жру так мало, а ні сантиметра не скинула. Що за муть?
Нарешті я починаю вливатись в курсову. За промисли у мене вже є 2 сторінки, лол. Щодня знаходжу масу нової літератури, а от джерел лише меншає. Я списала блокнот якоюсь фігньою, намагаючись вибрати грамоти, а їх всього 5 підійшло. Книга на 569 сторінок виявилась прочитаним непотрібом, бо нічого з того мені не пасувало. Зато в одній із грамот писало "пес(да) к" і в дужках автори " Так писало в рукописі!". Дотепники :)
Я не могла сьогодні зовсім заснути. Лягла аж опів на 7 і спала до 14 години. Боже, я проспала архів. А тепер мені ще треба 2 рідкісні книги в бібліотеці М. Максимовича. Лол.
А ще, я так відвикла, що є люди. Вам смішно (мені теж), а я ніколи не була сама 5 днів. Просто сама, тому коли тпер хтось іде по гуртожитку, я панічно здригаюсь. Думаю, цим людям в цей момент дуже смішно.
А ще, мені треба альбом і нові фарби. Я найшла багато малюнків, які хочу намалювати, але вже нікуди їх ліпити.
Отак минають дні. Питання лиш: де моя П'ятниця?