Любите ви чи нейодовану, чи йодовану сіль, а хоч якась та й буде на дні вашого щастя. Людина старіє, напевно, коли усвідомлює свою участь - опосередковану. Вас люблять по-різному: хтось рідко та міцно, хтось постійно і слабко; гірше, коли ж ви кохаєте довго і по-справжньому - швидко набридаєте. Участь в стосунках і ваше значення вимірюється вами ж. Ніхто і не помітить момент, коли ви усвідомили, що з вами через звичку, або ви потрібні, коли сумно. Чим щасливіші разом - тим солоніші хвилини по окремності. Тим гіркіше розуміння самої ситуації: ви без когось вже не можете і хвилини, а вони ще можуть. От де відкладаються соляні поклади: ви боїтесь відпустити людину, бо знаєте, що знову до голови повернуться роздуми над вашим значенням у житті любого. А не як він думає: пестощі. Чи так вже мені хочеться, щоб любов довели?