Коли поїзд від'їхав від Львова, наступною зупинкою став Виноградів Закарпатський або як звався раніше - Севлюш. "Виноградів" назву самі розумієте. І справді, у кожному приватному секторів ріс виноград. Місто достатньо старе (можливо, ще до Іштвана V існувало в 10-12 ст. ?) і належало угорцям. Саме тут і розмістилась феодальна резиденція на пагорбі міста - Углицький, або Канківський замок.
Приїхали ми о 4 ранку, вийшовши, побачили лише будинки, колії, і калюжі. Звісно, ще 2 пси до нас пристали і провели нас аж до самого центру. По місту ми ходили пішком. Перші вулички були із угорською бруківкою, будинок в будинок, без воріт чи будь-яких заборів. На багатьох хатах досі залишилися угорські мотиви: зображення лаврових листків або виноградної лози. Лише з одного боку видніється Чорна гора, де на підніжжі і знаходитиметься Углицький замок. Від кріпості лишились лише декілька мурів та збоку залишки бійниці і каплиці. Цікаво, що люди і справді тягнуть камені до себе у двір і огороджують ними територію - не бережуть. В той час, коли туди приїжджають іноземні учні класу 8-го і слухають уважно не лише екскурсовода, якого я не розуміла, а і ведуть себе акуратніше. Не охороняється замок і державою, там лише знак на 3 мовах, щоби відвідувачі були вихованішими. Що цікаво, навпроти замку - бідний дворик, де голосно і брудно "мекали" козочки.
Місто всі інші свої історичні залишки "розташовує" в центрі навпроти ринку: Вознесенська церква XV ст., 6-10 різних пам'ятників (є навіть Б.Хмельницькому), Францисканський монастир, місцевий фонтан з викарбовуванням на 6-8 мовах та ще монастир. Особливо красива Вознесенська церква - реформаторська наче б то. Вона знизу нагадує ракету. Входів є аж 2, але попасти всередину було неможливо - церкви у будні закриті чомусь. Зі східного боку фреска у вікні із зображенням голуба. А над парадним входом є герб роду Перені, якщо не помиляюсь. До речі, Палац Перені тепер якась міська рада чи то міністерство освіти міста, але воно у занедбаному стані. Жовтий палац правда таки красивий, також зверху герб. І багато вінків сербських.
Люди там дуже добрі. Нам підказували дорогу, між собою хто знайомі просив один одного, щоб допомогли нам. Ми поїли у барі в жіночки на ринку, яка говорила чи то венгерською, чи то румунською мовою зазвичай, але для нас була мадярська-українська. На 50 грн. ми наїли домашньої смачної їжі і зарядили телефони. Так, люди мені дуже сподобались.
Виноградів - цікаве місто. Всі знають історичні пам'ятки, але не всі охороняються. Зокрема, табличка про охорону Вознесінської церкви ще з часів УРСР. Ми пробували пів дня, але нам сподобались як і венгерські вивіски, так і ментальність населення.