У людей є дурна звичка звикати і обезцінювати те, що вони мають. Я вже не кажу про втрату смаку волі, належних предметів та речей, які ми вважаємо обов'язковими. Така ситуація і з людьми. Нам варто не забувати, що мати когось любого серцю - хоч і велика радість - та те, що легко дається, легко і втрачається; це треба цінувати і показувати.

Ми, прокидаючись, думаємо, що ж таке зробити, щоб нагадати про себе. А так хочеться не нагадувати. Є виключне бажання прокидатись від заклику; прокинувся - а ти вже у когось в голові - скоріше, ніж встигла згадати сама; а згадана ним - то отже і вартісна