Я зовсім не стала тою, ким мрія бути. Замість того, щоб утекти від постійного руху до тиші, цю тишу я перетворила в спосіб життя. Мені від дня до дня стає сумніше. Чи це 2016 буде пустим чи то мені просто так лінь. В будь-якому випадку, я розгублена зараз і не знаю, чого хочу чи що шукаю для щастя.
Я прокидаюсь і знаю, що за вікном ліс, зелений-зелений. Сиджу і розумію, що маю декілька невиконаних справ, але і виконувати їх чомусь не маю мотивації. Я мов така, що хочу бути ніким. І це ймовірно найслушніший момент, щоб пізнати самого себе* і визнати, що я втратила і що я хочу. Не знаю хто я. Чи це я починаю втрачати саму себе і свої віри у що-небудь - здійснення мрій, думки, випадковість - я все стаю якась, які всі оточуючі дорослі - людиною-роботом, яка вимагає, споживає, викидає; правда, людяноті та світла стає лише менше. Я перестаю радіти порам року, атмосфери в метро, в лісах, в деревах, що тепер стають просто живим організмом. Скажіть мені, що почало і коли змінюватись, що я перестала розуміти саму себе? Слізьми ситуація лише гірше, мало щастя й від того.