Світлана Павлівна сказзала, що я дуже емоційна. Що це і не погано, але варто "захопитись історією". " Борисенко, напевно, дуже хотів бачити тебе на своїй кафедрі, але ти обрала нас, " - сказала вона і мені було приємно. Коли ти добиваєшся і в кінці кінців отримуєш симпатію викладача, який тебе ненавидів, стає страшно приємно. Це стимул стати кимось. Її очі у той момент нагадали мені Світлану Анаталіївну Вознійчук до якої я би зараз дуже хотіла сходити і почути, що в неї все добре. Я люблю її не як вчителя світової літератури, а як жінку, духовну людину, наставницю і віру. Вона моя особлива "віра" у мої можливості. І що може бути краще?
Спец-курс я здала на 92. Мені від того приємно, бо я дуже вчила історіографію міста-Русі. Надіюсь, історія України дасться мені і одного разу я стану вченим, який зможе розповідати історію своїм студентам і бачити спалахи вогню в зіницях.
А моя емоційність, каже Юренко С.П., може мені і не пошкодити, але треба вміти нею керувати. Знаю, що я така. Можливо, мені подобається такою бути? Бути, бо це справжня я.