Step by Step

Мене зсередини душі розриває,
окрім мене про мої внутрішні крики
хтось знає?
не має.
не має і гадки-здогадки,
де є аеродром для
швидкої посадки
душі.
Зупинитись десь в лісі,
сховатись від болю,
там де зозуля не куватиме
долю.
мені.
У вірші я кричатиму стрімко
про мою любов-невидимку,
і верещатиму лише уві сні:
" чому дістався ти не мені?".
прости.

Між мною і світом існує межа,
між мною й тобою її ж то нема.
На нашій вулиці настала весна -
кохання палке вона нам принесла.

І очі похмурі не плачуть уже,
їм краса твоєї душі щастя несе.
Їй люди байдужі, ти - понад усе,
і що там мій розум досі верзе?

Не те.

Не знаю, що сказати. Не файний тиждень. Все тисне на мене з такою силою, як лише може. ЗНО мене виводить з себе, але вчитель Englіsh сказала, що я почала набагато краще говорити. ММР приходить у ПУМ в середу. А я заплатила за басейн. Знову почнеться метушня. Метушня, яка вже стала буденною.
У мене немає музи, тому я не сиджу за творами. Це страшно! Пора відпочити, можливо, подихати повітрям Карпат, Рай - синонім їм.
Стасік, Стасік. Мало слів, багато вражень.
Гріша. Дякую за вчорашній день і за мільйони СМС, на які я не можу дати відповідей. До того ж, я вперше спробували коктейлі: молочний, кавовий, клубнічний. Добре насміявшись і забула, що вже пів 7. Я дуже рада, що ми дружимо вже протягом 3 років.
Парламент. У п'ятницю на 16:00 в ПУМ, 18 кабінет чекаю волонтерів. Проведемо першу в ІІ семестрі акцію соц-опитування.
І щодо дрібниць: прийшов мій браслетик-вічність. Тепер чекатиму перстень.
Головне: моя Україна. Вона ніколи не покидала мене і я не покину її. У випадку війни, я не дозволю собі допустити хоч маленький привкус страху. Я не дозволю собі боятись, поки Україна моя буде моєю. Україна - Незалежна і її люди варті найкращого в цьому світі. Я не націоналіст, але я знаю, поряд з ким живу. Слава моїй Україні.
Бережіть себе, а то у мене божевільні передчуття:3

Ну, можливо, не година, а дві, але все ж моя ображеність зникнула за time слів і дотиків. Ми продовжили дружбу на 3 дні. Це приємний висновок за цей тиждень.
Цього тижня не було деяких занять з репетиторами, а я нічого якісного за цей час не зробила. Хіба що розпочала писати " Цілковите розчарування" і написала ще дві глави роману " Збройна революція". Хоч щось.
Цей тиждень минув дуже швидко. Єдине: УКраїна досі в складній ситуації. Я все думаю про те, як Папа Римський випустив двох голубів для України, а на тих напав яструб і чайка. Вони вирвались, але чи вирвуться українці? Я вірю, що " так". Я люблю свою Україну і я не хочу, щоб її знищили невдячі люди.
Оновила трішки гардероб і планую це ж зробити з душею.
Успіху.

фу.

Мені ні гірше, ні краще - мені ніяк.
Було би добре перевірити, чи це те життя, яким я хотіла б жити.
Гріша сказав сьогодні: " Забагато серйозності для дитини". Але він ж не знає, хто я є насправді. ЗНО, ММР, навчання, відносини, басейн. Якось ці всі речі не пов'язуються. І навіть якщо я ще намагаюсь склеїти їх хоч якось завдяки клею ПВА, то духовні рани лише наростають.
У мене вперше в житті виникає бажання все перевірити. І персні прийшли - це добре. І ММР починає діяти - також класно. А в мені починає вертітись щось важке і незрозуміле. Я запутуюсь у собі.
Як в павутині. Не люблю павуків, бо відчуваю себе мухою -
і зараз я у пастці.

Точніше і не скажеш.
Сергій. Усе, кінцева станція, виходь. Ти міг би ходити на ліво, на право, вниз, але не говорити про мене образливо, або боляче для мене, сестрі. І навіть не сестрі, а просто чужим збоку особам. Я розчарована. Я вбита. Не знаю як себе вести і чи чекати зустрічі. У мені йде боротьба, про яку говорити не варто.
Школа. Навчання. Зно. Відповідь прийшла - на екзаменах мене прийматимуть вже, як аспіранта. А ось відчування школи храмає. І не тільки у мене, а й у більшості класу. Це теж нормально.
Україна. Я не знаю як говорити про смерті цих Героїв. Влада повинна заплатити сповна за всю свою тиранію та диктатуру. Дайте нарешті Україні можливість розвиватись, не руйнуйте, не рвіть її на шматки! Не заради цього там, на Майдані, гинуть люди. Вони - Герої, і вони хотіли, щоб Україна мала Незалежність.
Ти. My hero. Вже тиждень і день. Залишився лише тиждень? Надіюсь, ще багато. Дивно, але я настільки захопилась, що скучила. Всього за 1 день скучила. Збулось моє бажання та ще й потягнуло за собою аж до дна. Цих симпатій з кожним роком стає менше, а переживати - важче.
Справи йдуть не дуже. Я справді Місіс Ніхто.
Мої уявлення руйнуються більше, ніж я собі це уявляла. Як в пеклі.

Нічого хорошого. Відчуваю поганий кінець, що все ближче.
Сьогодні думала розплакатись. Апетит зник, а плакати хотілось дуже. Так огидно. Я така огидна, огидна, огидна, невезуча! Ну ось, тепер я не можу нічого змінити. Дочекаюсь драматичного кінця - піде. Ще одні відносини коту під хвіст. І може й це на краще, але мені вже важко щоразу відкриватись. Досить того, що я кожну людину два роки відбираю. А це: то минуле нагадалось аж до сліз, то теперішнє знайшло моє слабке місце - ігнорування. Звісно, що я вже не вірю в любов, але усі проблеми, окрім тупого кохання, навалились на мою, і так не мудру голову. І те ЗНО з англійської, що дається мені надзвичайно складно. І нова робота в межах Міської Ради. І вічні підозри -
я підозрюю себе у зраді власним принципам.
і в той же час, підозрюю в зраді людину, заради якої я зрадила себе.

Я розуміла, що десь поряд гірка правда. Вийшла з ВК вбитою.
Я все життя мріяла почути від Сергія слова опіки і симпатії, а почула від його друга. І щонайгірше, коли той сидів біля нього і не подав бодай маленького заперечення.
Мені ж не байдуже. Два роки на одну людину.
Бегбедер правий: любов живе три роки. Моя ледь дотягує і те не факт.
Я не хочу, щоб історія повторилась, і ми розійшлись з ним на пустому місці. Так, відстань раніше нас зближувала, а тепер знищила.
Що мені? Поплакати? Може й варто.

Я ненавиджу тебе. Хотілось би крикнути це, але ти все одно не почуєш. Ти взагалі ніколи мене не чуєш. І не хочеш. Я знаходжу тобі щоразу все нові виправдання, але ти не глухий.
Я надзвичайно ображена і розгублена. Це називається: лікувалась від одного, захворіла іншим. От і я так. Шукати третій діагноз? Та ну, не збираюсь я бісиків пускати. Просто важко любити людину, коли та і не цінить вас.
Все ніби важко. Але, напевно, найваще сказати: " Я тебе кидаю, з любов'ю".

Я так босюь ЗНО з англійської, що розумію, що є ймовірність завалити.
Я так боюсь за Україну, що розумію, що є ймовірність втратити Незалежність через помилки "повійного" населення.
Але зараз не про страхи.
Тижні минають добре.
Пам'ятаєте обіцяла розповісти про маску з гірчиці? Сьогодні робитиму передостанній раз. Її вплив на моє волосся дуже хороший: воно не запутується, швидше росте, а самі волоскові волокна стали сильнішими і грубшими.Вечірня гімнастика також допомагає тримати мене хоч в маленькому тонусі, враховуючи мій дивно проявлений апетит.
Вчитись зовсім не хочу - якась знову змучена. Але на перервах все одно смішу Світлану і Надію. Взагалі, я хочу пошвидше з школи, але не знаю чи вступлю.
На парламенті нам заборонили проводити акції в допомогу пораненим на Майдані. Ми припиняємо легальну свою діяльність до кінця лютого. Утиски звідусіль. Але це не може бути кінцем.
Я б хотіла в Карпати. Трішки відпочити і подихати раєм. Там так гарно, в сніжку. І хоч я не люблю холод, бо мерзну, але там набагато краще.
Купила собі дві кофтини. Задоволена поки.
Так багато спогадів. Непотрібних і важливих. Інколи я не розумію, що відбувається, але одне я знаю точно: мені потрібна муза, і чимнайшвидше, бо твір " Збройна революція" має тепер велике значення.
Я люблю свою Україну. Я пишаюсь своєю країною, але ненавиджу державу. І все ж, я українка: 3

Що сталось?
Що роблю не так?
Подай, мій добрий,
хоч маленький знак.
Чи можна?
Чи заборонено питать?
А можна, просто так,
в ліжку однім спать?
Ти сердишся? Чому?
Я ж ніби не кричу.
Давай, не грішно
ніжно.
добре, я мовчу.
Я недосвідчена
в коханні,
спотикаюсь на
кожному питанні.
Любий, а це
нормально, що я
люблю? А ти любиш?
Ну, добре, я мовчу.

Я тебе не кину, вибач мене,
Твоя присутність -понад усе.
Вибач мене, ріднесенький мій,
що не слідкую за ходою подій.

Сама, що не знаю, коли закохалась,
в заміж одному тобі обіцялась,
Що не бачу своїх помилок,
знав би Бог скільки у мене думок.

Милий мій серцю, лиш ти не кидай,
до дівчини іншої, прошу, не тікай.
Я люблю тебе понад усе, коли ми
разом, то час надто швидко іде.

Я любила. Це страждання.
Невиносна серцю біль.
Немов небесне покарання,
неначе сиплеш в рану сіль.

Я любила. Це прекрасно.
Невиносне почуття.
Немов небесне спокушання:
збудувать нове життя.

Я любила. Це нейтрально.
Ніби в тілі йде війна.
серце просить ще кохання,
розум нищить все до тла.

Я люблю. Це тільки правда.
Невиносність тільки в ній.
У мені лише зітхання.
любий, знай, ти тільки мій.

Ти і є найпростіша причина, через яку я могла б розпочати істерику, виплакатись, написати 100 віршів, один роман, пожалітись подрузі, сестрі, вбити в собі надії, розчаруватись і померти. Я настільки розбита підозрами, що сама перестала розуміти чого хочу.
Я підозрювала, що ти мене більше не любиш. Запам'ятай, краще не тримати, бо мені стає гірше. Я не знаю, що це. Навіть тобі поки не розповідатиму, що дізналась. Надіюсь, коли-небудь я не згадуватиму це так боляче. Мені навіть набридло все. І я. Ну перестав ти мене просто любити. Ну і що з того? А я так і не навчилась розуміти елементарних речей. І тебе. Тебе.Тебе.
Знаєш, що сталось зі мною? Ти. Ти стався зі мною.