Точніше і не скажеш.
Сергій. Усе, кінцева станція, виходь. Ти міг би ходити на ліво, на право, вниз, але не говорити про мене образливо, або боляче для мене, сестрі. І навіть не сестрі, а просто чужим збоку особам. Я розчарована. Я вбита. Не знаю як себе вести і чи чекати зустрічі. У мені йде боротьба, про яку говорити не варто.
Школа. Навчання. Зно. Відповідь прийшла - на екзаменах мене прийматимуть вже, як аспіранта. А ось відчування школи храмає. І не тільки у мене, а й у більшості класу. Це теж нормально.
Україна. Я не знаю як говорити про смерті цих Героїв. Влада повинна заплатити сповна за всю свою тиранію та диктатуру. Дайте нарешті Україні можливість розвиватись, не руйнуйте, не рвіть її на шматки! Не заради цього там, на Майдані, гинуть люди. Вони - Герої, і вони хотіли, щоб Україна мала Незалежність.
Ти. My hero. Вже тиждень і день. Залишився лише тиждень? Надіюсь, ще багато. Дивно, але я настільки захопилась, що скучила. Всього за 1 день скучила. Збулось моє бажання та ще й потягнуло за собою аж до дна. Цих симпатій з кожним роком стає менше, а переживати - важче.
Справи йдуть не дуже. Я справді Місіс Ніхто.
Мої уявлення руйнуються більше, ніж я собі це уявляла. Як в пеклі.