Step by Step

Запитай мене: ти як?в порядку?
ти допила холодний чай?
зробила ранішню зарядку?
і зрозуміла, нарешті, де твій Рай?

Я відповім, хоча і сухо,
але правду тілький знай:
" відстань" ріже мені вухо,
а я не люблю холодний чай.

Бо він нагадує палке кохання,
яке назавжди утекло;
книги в алфавітному порядку,
бо я не читаю все одно.

У нас немає спільних фото,
і чай ми разом не пили,
роблю на вечір лиш зарядку,
не хочу казати, що ми "були".

а мій Рай лише з тобою,
а мій Рай - це тільки ти.
а я залишилась одною,
бо за відстанню десь ти.

Я не бажала повертатись до нормального життя. Я взагалі нічого не бажаю.Окрім відпочинку. Сьогодні репетиторство і воно було непростим.
Мої Карпати мали в собі щось приємне і складне водночас. Я наробила фотографій з усім, що люблю і все ж таки щось втратила. Єдине, що справді було головним, не залишило по собі фотографії. Це Сергій. Виявилось, 5 днів - це менше ніж може бути і наступні 5 місяців я проведу скучаючи. Я б дуже хотіла, щоб все збулось і ми вчились разом. Я більше ніж хочу цього.
Отжее - so - я мусила покинути рай через реальність в Луцьку. Прикро. Тепер налаштовуюсь на звичайні будні і лише радітиму від проведених днів в рідному місці. в любому випадку, формула "ти+ я+ Карпати = ∞ в секундах" дійсна на фотографії, яку він спробує зберегти.
Я люблю тебе, рідній.

Вибачте за погані слова, але інколи неможливо втримати того, що думаєш, в собі. Якщо ви бачите, що моє бажання - поїхати в Карпати - таке велике, то чому вигадувати дурні причини не робити цього? Або просто дозволити, щоб в кінці відмовитись? Ви лише створюєте мені погані канікули. Ненавиджу вже 2014. Завдяки невмінню батьків виховувати дітей, я продовжую ненавидіти цей будинок і просираю канікули. Коли родився Артур, уявлення про бажання Марини не відчувати взагалі, що вдома є ще 3-річна дитина, що інколи нагадує свою власну, зникло. Ненавиджу це. У мене є свої плани. Я не мала і не доросла. Але як я можу чогось навчитись сама, стати самостійною, коли ви лише керуєтесь фразою: " ми забороняємо, ти нічого не будеш робити, поки ми не дозволимо". Знаючи, яку ситуацію ви створюєте, краще вам і не вірити в думку, що я коли-небудь повернусь в цей будинок, чи житиму з вами. Я тільки тікатиму як най далі, бо ненавиджу ваші принципи виховання.
Я взагалі не пам'ятаю нічого хорошого, що сталось в цьому домі.

Це будуть найгірші канікули в моєму житті.
Я не хочу ні говорити, ні гуляти, ні думати.
Посижу.
Прогавлю їх.

На блозі щось таке цікаве: йде сніг. Ну хоч щось створює зимовий настрій. А він як завжди: холодний і сумний. Вибачте, що я останнім часом така сумна. Україна нещасна, я не в Карпатах. Що може бути гірше? Я навіть не в змозі щось змінити. До того ж, подавлена духовно.
А тепер їм на ніч. Я все більше і більше нервуюсь. На шиї почали з'являтись п'ятнишка через нерви. Органи починають реагувати. Я так хочу спокою. А його немає. Навряд це добре: коли ти хочеш ридати; ниєш; на блозі лише одна тема. А зиму так і ненавидиш. Я розчарована.
Найстрашніше для мене - українці. Поспілкувалась з деякими представниками Сходу, а їм байдуже чи Україна, чи Росія, чи Незалежність. А я хочу, щоб моя держава жила вічно і була одним цілим. І я знову не берусь за твори - подавленість погана риса. Як і відсутність здійснених надій.
Сьогодні в моєї сестри день народження. 15-річчя. Тому мої вітання їй:* Я купила їй Kinder Joy і вона була дуже рада. А завтра підемо з нею куди-небудь. Хоча Анастасія також розраховувала, що я поїду на Holidays. Що я можу сказати?
Прикро. Багато речей на початку 2014 взяли собі напарницю-епіграф: " I'm sorry for worring".

Я розумію. О, так, звісно, мені чітко пояснили, що у Карпати я не поїду. Але ні. ні. ні. Я не те, що не можу повірити у це, я цього рішення терпіти не можу.Я страшенно бажаю канікул в будинку, який люблю; біля лісу, яким одержима; в місці, що живе у моєму серці назавжди.Я хочу до Карпат. Сім днів там - це найкращий подарунок на Новий Рік 2014. Я пережила цей бісовий зміїний рік і прошу тепер, щоб моє бажання збулось, бо для мене нестерпно розуміти, що настрій тільки погіршується, коли чує слова: " Ти нікуди не поїдеш".
Це те саме, що відібрати у дитини іграшку, яку їй подарили батьки. А я ще дитина.

Таке відчуття, що мене обманюють. Я можу поплакатись, бо наче б то це вже невиносно, а можу просто з ним попрощатись, що нереально. Чомусь завжди з тяжкістю відпускала людей. За Вічним я завжди сумуватиму. Але як ставитись до того, хто мене від нього вилікував і тепер вже зведе в могилу мою самооцінку?
Ця брехня мені по горло. Вбиває просто. І нити немає бажання, бо якось негарно говорити всім, що мене по третьому колу болить одне й те ж, адже все, що вони скажуть: " сама винна. він не для тебе. попрощайся з ним". Не так легко, коли заново повірив людині, а вона ні туди, ні сюди. Це природньо, звісно, коли все починається добре, а завершується погано. Але мені від цього не легше.
Я малюю собі маленькі плани на майбутнє, а потім, якось, 29 грудня, знаходжу нові причини за якими ці ідеї нездійсненні.

27.12.2013 - сьогодні я востаннє в цьому році була на навчанні. І це не так важливо. На КВК ми зайняли почесне ІІ місце, хоча думаю, в ньому немає переможців і переможених. Там все визначено наперед.
30.12.2013 до однокласниці Світлани їдемо святкувати. А 31.12.2013 Новий Рік і маленькі плани у мене.Завтра на базар за ялинкою для Юлі, репетитор, скуплятись до НР. В неділю два репетитори і бажано перенести їх на 12.-13 січня 2014 року.
Тепер про мене. Чому дивна п'ятниця? Знаєте, яка я зараз сижу? Знесилена. Мене боляь ноги, спина, руки і я вже як два дні жую таблетки, бо болить горло і присутня мігрень. Сьогодні танцювала на Disco в школі і тому жахливо обезсилена (не люблю ж танцювати, а тут). Дивність в іншому. Я гикаю цілий день. Скажу " Сергій" - минає. Потім, заридала без причини. До речі, непогана релаксація. Я думала, що за рік все минуло, а почуття і спогади і надалі сидять в мені й нагадуватимуть про своє існування. Все змінилось, так, але Вічний в'ївся в пам'ять і скільки б я не хотіла жити далі, я всеодно знаю, де була щаслива. І я скучаю за Сергієм, але моє минуле мене зжирає. Завжди.
Я чула, що зеленоокі люблять лише один раз. Не знаю, наскільки це правда. неважлива інформація, але я точно, хоч трішечки, але боляче любитиму Вічного. Тільки на цих канікулах я бажаю побачити свого.
Не вистачає Вічного з яким я раніше була щаслива. Колись.
Не вистачає Сергія, який мене заспокоює. А я перестаю думати. На жаль, це буває рідко. Тому думки, спогади, минуле роздирають мене, що надзвичайно дивно, бо ще вчора я думала, що все минуло.

Немає в мені нічого гіршого, ніж реалізм. Інколи ці приступи надзвичайно сильні. Взагалі 26.12.2013 минуло добре. У мене всі відмінні оцінки в табелі за 11 клас, команда BMW старанно намагається підготуватись до КВК, хоча в нас мало що виходить і навіть встигла привітати діток, переодягнувшись в Снігурочку. Охох, я вже була і Миколаєм, і Снігуркою. П'ятий клас прийняли мене люб'язно і я любо прийняла їх. Я люблю дітей, але, напевно, ще довгий період не буду готова до своїх. А потім додому. І до репетитора. В Марічки красиво в кімнаті: різдвяний настрій, пахнуть ароматичні свічки, світиться гірлянда. Я навіть відчула смак зими. Потім зустріла Антонюка, Льошу, Аню і Галаша, простояла 20 хвилин в черзі магазину " Наш Край" і прибула додому. Боліла спина і мама зробила масаж.
А потім почалось найгірше - реалізм: в Карпати не поїду, бо не можна; завалю завтра КВК; я груба в плані фігури і це мені відверто сказали батьки, тому завтра я сідаю на строгу дієту, до того ж і на Новий Рік сидітиму на ній. Потім я зрозуміла, що Сергій не подзвонив, хоча обіцяв. А ще моя фраза "чесно-чесно!?" не спрацьовує. Я всеодно стаю жертвою.
Сьогодні день ліризму. Настільки сильного, що мене взламує реалізм. Оптимізм покладається на сон, а песимізм жорстоко бере мене за плече. Якось дивно. Мені ж, крім блогу, і пожалітись нікому на всі проблеми. Та і ніколи.

Кого я обманюю? Ні, я не зможу сказати таке в січні. Я взагалі нічого не можу казати. Все, на що мене стає, це на очікування, що ми зустрінемось з ним. Я дуже скучила. Яким би він не був. Як би я не розчаровувалась. Я визнала його "ним" і зараз не можу відмовитись від цього.
Не впевнена, що це називається любити. Але я б хотіла це йому сказати, хоча б через те, що іншими словами я цей сум не можу передати. А про ніщо інше і думати не можу. Як серцевий напад. І не відпускає.
Жахливо не відпускає.

Останній місяць 2013 року, бісового складного року, який перевернув моє життя і мої можливості бути щасливою. На жаль, я не можу пояснити зрозуміліше, але повірте - це був рік виживання.
Але вітаю Вас з 1 грудням. Ось і розпочалась зима, якої я боялась і водночас очікувала. Святкуйте сьогодні:*
Гарний фільм " Легкое поведение". Я, переглянувши його, вперше знайшла себе у ролі героїні. Тому, якщо ви любите філософствувати, або вас не розуміє оточення, то це ваш фільм.
Нарешті моє бажання збулось і я побачила " Голодні ігри: і спалахне полум'я". Події схожі на ситуацію, що відбувається в Україні, але в нас Сойка-пересмішниця - це Євро Союз. Ахахах. Фільмом задоволена. Прикро, що тепер потрібно чекати 2014 року для продовження. Захоплюючого продовження. Хоча в Україні нарисовується також щось незабутнє.
За цю суботу-неділю навчилась грати відрізки мелодій на фортепіані. Таких як: Мурка, Jingle Ball, З днем народження, Собачий вальс. Мама розкричалась, тому на цьому я завершила. Надіюсь, що й надалі знаходитиму час і займатимусь музикою.
До речі, українська Революція, я чекала тебе. Нарешті.
З приходом, моя довгоочікувана:*

Якщо чесно, я написала заголовок і думала вигадати новий вірш. І не вийшло. Я більше певно не пишу віршів. Нічого не пишу - мені тепер складніше. Щось схоже на кризу. Я настільки ослаблена морально, що "любов" заспокоїла б мене, якби була поруч, але не коли я вигадуватиму її для когось. Тому вибач, my dear, я не подарую тобі сьогодні вірш. нікому нічого не подарую.

Вам не смішно? Це питання з ЄС має хороші та погані сторони. Звісно, я виступаю саме за неї, але прошу вибачення, хто забороняв нам "відкладати"?
Думаю, саме варто дати 3-річний випробний термін Україні для підняття економіки. Діяти, а не мітингувати. Вдосконалюватись і міняти владу. Єдине.що я б серйозно /але таки провокаційно/ пропагандувала - це РЕВОЛЮЦІЯ. Пора виправляти колишні помилки. Політика України занепала. Ми потребуємо чистки партій Верховної Ради. Не пора зупинити?
Скажи цьому всьому: " СТОП! "
Хоча про що я? Українці забагато чого бояться.

Я зазвичай не пишу по понеділкам. Але сьогодні особливий випадок, ахахах.
Від 6:28 am я нарахувала вже дуже багато /приблизно 15/ невдалих моментів. А я вірю у прикмету " як почнеш тиждень - так його і завершиш". Це ніби підказка Неба. І вона явно твердо повідомила мені, що тиждень буде не до ладу.
Найгірше, що сталось сьогодні: завал з контрольної роботи з фізики; апельсиновий сік розтікся в рюкзаку на всі речі; помнулись коробочки від подарунків на Новий рік; я зацепилась за трубу на підлозі, у школі, і після цього забула твір з англійської, що мала розповідати.
Що ж друзі, мені хочеться плакати,
Але вітаю, вітаю вас з мокрим снігом: 3

Подорожувати. Було б добре! Ми часто фантазуємо з Алесею, що поїдемо до Європи. Ось ми не ввійшла в ЄС /Україна знову впала в собі вартості/, але я дуже хотіла б побувати у Польщі, Чехії, Англії, Франції і навіть в США. Багато людей мого віку вже бували за кордоном, а я - ні. Надіюсь /скоріше вірю/, що я матиму високооплачувану роботу і зможу подорожувати будь-коли і будь-де. У бажань є гарна прикрість - збуватись.