Таке відчуття, що мене обманюють. Я можу поплакатись, бо наче б то це вже невиносно, а можу просто з ним попрощатись, що нереально. Чомусь завжди з тяжкістю відпускала людей. За Вічним я завжди сумуватиму. Але як ставитись до того, хто мене від нього вилікував і тепер вже зведе в могилу мою самооцінку?
Ця брехня мені по горло. Вбиває просто. І нити немає бажання, бо якось негарно говорити всім, що мене по третьому колу болить одне й те ж, адже все, що вони скажуть: " сама винна. він не для тебе. попрощайся з ним". Не так легко, коли заново повірив людині, а вона ні туди, ні сюди. Це природньо, звісно, коли все починається добре, а завершується погано. Але мені від цього не легше.
Я малюю собі маленькі плани на майбутнє, а потім, якось, 29 грудня, знаходжу нові причини за якими ці ідеї нездійсненні.