Немає в мені нічого гіршого, ніж реалізм. Інколи ці приступи надзвичайно сильні. Взагалі 26.12.2013 минуло добре. У мене всі відмінні оцінки в табелі за 11 клас, команда BMW старанно намагається підготуватись до КВК, хоча в нас мало що виходить і навіть встигла привітати діток, переодягнувшись в Снігурочку. Охох, я вже була і Миколаєм, і Снігуркою. П'ятий клас прийняли мене люб'язно і я любо прийняла їх. Я люблю дітей, але, напевно, ще довгий період не буду готова до своїх. А потім додому. І до репетитора. В Марічки красиво в кімнаті: різдвяний настрій, пахнуть ароматичні свічки, світиться гірлянда. Я навіть відчула смак зими. Потім зустріла Антонюка, Льошу, Аню і Галаша, простояла 20 хвилин в черзі магазину " Наш Край" і прибула додому. Боліла спина і мама зробила масаж.
А потім почалось найгірше - реалізм: в Карпати не поїду, бо не можна; завалю завтра КВК; я груба в плані фігури і це мені відверто сказали батьки, тому завтра я сідаю на строгу дієту, до того ж і на Новий Рік сидітиму на ній. Потім я зрозуміла, що Сергій не подзвонив, хоча обіцяв. А ще моя фраза "чесно-чесно!?" не спрацьовує. Я всеодно стаю жертвою.
Сьогодні день ліризму. Настільки сильного, що мене взламує реалізм. Оптимізм покладається на сон, а песимізм жорстоко бере мене за плече. Якось дивно. Мені ж, крім блогу, і пожалітись нікому на всі проблеми. Та і ніколи.