Step by Step

Хочу написати про свою аморальність. Це не Індульгенція, але я дуже прошу у вас вибачення за себе. Просто без пояснень, подаруйте мені прощення.
Secondly, я ж гуляла з Богданою Грузінкою. Мені сподобалось і я думаю, можна виходити так щотижня на чай. Ми посиділи у кафе на Львівській, випили чаю, обговорили останні плітки, а мій малий Артур грався і трохи бешкетував. Приємна зустріч. Я дуже вдячна їй за прогулянку разом^_^
In addition, у моєї мами в суботу день народження. Що можна подарувати матері, коли у тебе немає грошей? Ні, я знайду кошти на троянди.
Канікули завершились і я дуже щаслива бачити моїх однокласників. Не зважаючи на те, що на останніх двох уроках я майже спала і після школи (вдома) також піддалась сну. І Іринка + Обасьє = мулати, ахахаха. (Вона це 100% прочитає).
Я не закохана. Ні, не ставте мені діагнозів, а то я почну вірити вам.
Завтра прогуляю пару уроків і піду подивлюсь на оновлення гардеробу. А потім парламент мій, який давно не був. І ММР знову запланувало малу зустріч.
Я планую написати вірш, але прости, Наталю, я не знаю про що писати. Я зараз відчуваю себе so so (незрозуміло). Але я чекаю поїздки до Карпат:*
От-так ідуть дні вперед і вперед. Вже скоро ЗНО. А я боюсь, дуже.
Я люблю вас українці. Бережіть мою Україну:*

Ці два дні у Києві змусили мене остаточно закохатись у столицю.
З'їзд відбувався на тему " Молодь проти насилля".
враження? Різні. Я полюбила багатьох людей, що представляли свої області на рівні України, але особливо полюбила Каріну з Київської області. Тренінги нам проводили у дорогому готелі " Ірпінь конференц-хол". Там же ми і жили. Вночі чоловік двадцять сиділо у мої кімнаті з Анною і грали дещо аморальні ігри. Я визнаю: мені було важко перебороти себе і дозволити собі вступити в цю групу людей. Колектив починався з простих людей і завершувався просто огидними.
А сам Київ спантеличив мене. Я вперше спробувала київську котлету і вона смачна. Побувала в магазині цукерок Roshen, купила леопардові рукавички, виграла двічі в якусь акцію, познайомилась з поважним чоловіком у Києві, впізнала серед натовпу Гаврилюка, козака з оселедцем та почуттям свободи, пройшлась Хрещатиком, вивчила вулиці Києва і тепер легко пересуваюсь в метро. У подарунок, отримала жовту ниточку від Каріни на пам'ять з'їзду.
Відзвітувалась добре? Це була незабутня подорож до Києва.
Так, я хочу назад. Я хочу там жити.

В Ірпінь. На два дні.
Дивно: я думаю не про поїздку.
До того ж, погані канікули - я вже змучена.

Щирість - це виключно прояв українського населення (так як я не знаю, яка ця щирість за кордоном), тому headline повинне бути написане українською.
Що ж, ця весна по-щирому ніжна до мене, по-українські.
23.03.2014 на Волинь ТВ Ярош Іринка дивилась на мене і запитала, чи не покрасила я волосся. Ні, не крашу більше. Але виступ на телебаченні був доволі смішним, адже моє хвилювання видали руки - вони були настільки мокрими, що на столі утворилась калюжка. Звісно, я потім витерла за собою, ахахах)
Леонід Леонідович Лаба, уповноважений МіськРадою в справах сім'ї та молоді, вгостив нас чаєм. Мушу визнати, що він надзвичайно приємна людина.
Днями і ночами бігаю на репетиторство. Сьогодні 24.03.2014 і у мене 3 репетитора. Якщо рахували в годинах, то сьогодні 6 годин я витрачу на репетиторів.
Завтра в 10 годині вечора їду в Ірпінь. Куса - пед-організатор, що відповідатиме за мене і Вову у цій подорожі, повідомила, що їхати ми будемо поїздком. І якщо дасть Боженька, то заїдемо на Майдан. Я б хотіла. Це як невеличка мрія, здійснення якої для мене солодке.
Вчора також бачилась з ММРіщками: Наташкою, Женею, Андрієм-драконом і Рогаликом. Зустріч була дотепною, а біля Лялькового театру останнім часом завершуються мої вечори. Я повинна визнати, що мені подобається проводити час з Лео. Навіть не те, що подобається, я тепер починаю боятись. І його розповіді захоплюючі. Не розумію чому, але я починаю міняти плани для того, що зуміти зустрітись з ним. Скажете, що це занадто? Да. Та знали б ви яка це ніжність.
З батьками на Пасху, можливо, поїдемо до Карпат. Матір сказала, що відпочинок випаде і на Поливний Понеділок. Якщо так, то Сергій кине мене у річку. Що ж, я так скучила за вами, мої ніжні ліси.
І вас ніжностей, щирих ніжностей:*

Весна цього разу надто втішає мене. Минулого року вона стала символом воскресіння, цього року - божевільних вчинків. І погода поки не підводить, хіба що легковажний стан здоров'я.
В неділю, на 10:00 мене запросили на Волинське телебачення: прямий ефір, Женя Ковальчук і я, як секретар дорадчого органу, будемо балакати ні про що, ахах.
Усі канікули розплановані, але я хочу встигнути приділити час для Оксанки, моєї благовірної, і фанаточки Богданки-грузінки, яку я так обожнюю. І взагалі погуляти з грузінками, яких я давно вже не бачила. І скучила.
Багато часу йде на репетиторів. Я боюсь і думати про ЗНО. Це ж страшна дрібниця. Просто нестерпна в моєму житті. Я боюсь змарнувати все, а КНУ Шевченка - такого не простить.
Я хочу, щоб моя Україна була щаслива. Тепер з Дімою я мрію про повернення території України з-під володінь Росії і інших держав, аби наша батьківщина була велика і красива. Уявляєте, який Рай буде? Ох, як я чекаю цього моменту.
Зірки обіцяли здійснити мрію - щаслива Україна. Вони не зрадять, я знаю
Я люблю вас, українці.

Маленький параграф про милого хлопчину. Декілька рядків. Ключі: 23:00, не дурепа і егоїст, бабусин песик, театр, биті колінця, immoral, кіт, "скоро буде тепло - в хід підуть сукенки", зустрічі, чай, нудне "чю-ва-чі", маршрутка і трішки мазахізму. Так, cute man*. Особливість в тому, що ми існуємо, але неофіційно.
Такі історії завжди змушують мене бути залежною. І визнаю, мені подобається.
Дякую.

Скажіть, що я закохана. Будь ласка, я не проти. Скажіть це…
Хоча ні, я не така. Все нормально, я просто ніжніша трішки стала. Це колись мине.
Ця ніжність дещо впливає на мої будні. Так ось, тижні минають цікаво. У мене від хвороби залишився лише насмарк - також мине.
ММРівці. Я просто обожнюю дні з ними - вони завжди неповторні. Вчора прийшла пізненько, але я задоволена. Дякую Насті за те, що завжди намагається зустрітись з нами. Дякую Наташі і Жені за те, що сперечались і Женя таки признався у коханні Андрію в кафе, і за жарти на вулиці, якої я раніше не знала (і назви й зараз не знаю) і комедію в магазині, на вул. Радянскій, дякую Андрію за завжди неперевершене завершення вечора, і за чай, і розповіді з дитинства.
Мені запропонували їхати на два дні в Київську область. Здається, в Ірпінь. Буде з'їзд проти насилля. Їду з Вовою, думаю буде весело. Це 26-27 березня.
Наташа. Ти моя улюблена Наташа)
Вчора дзвонив Сергій. Говорили трохи і за його розповідями про мої Карпати і Пасху, як її там святкують, тому ці традиції змушують мене все більше хотіти поїхати до гір. Я вже скучила за Раєм моїм. Дуже.І Сергія давно не бачила.
І все буде добре. Все мусить бути добре.
Я обіцяю.

Треба заспокоїтись і взяти себе в руки. Оуу, у мене такі гарні руки.
Стоп! Що я несу?))
Протягом двох днів у мене припадки наркоманії. Жахливої невиліковної хвороби, яка як виявилось передається за допомогою діалогів. Чудеса. Я розтягую ноги, сидячи на стільці біля комп'ютера, п'ю холодне молоко з пряниками і надіюсь, що одужаю. До речі, у мене симптоми ОРЗ. Як же я не люблю різних хвороб. Окрім наркоманії.
Щодо неї.
Богдана вчора розділила зі мною барбарис, чорнобривці і котиків, що бігають по екрану після зкурених рослин (вище написаних). Мені так хотілось побалакати, що я діставала Вову (невгамовного мого вуйка, сексуаліста), Діму (я зламала його логіку, а він закидав мене віршиками про морожених пінгвінів), Настю (інколи навіть вона, розумна дівчина, не може зрозуміти симптомів моїх дурощів) і навіть хворого Андрія. Я люблю вас, ММР-щікі. Наступний план: шашлики.
В школі я продовжила "наркоманити", але при цьому весь мій клас більше не має сухих салфеток - я відібрала. Жарти жартами, а фізика мене розчарувала. Вона замість 12 поставила 10, а я ВЧИЛА, ЧИТАЛА її науку. Науку, яка і змусила мене стати барбарисковим addict.
Життя - не смерть. І природа стає трішечки кращою. Дай Боже, щоб минула війна Україну. Я не хочу цього. Мені прикро людей і культурних пам'яток. А я? Що я? Намагаюсь одужати.
Проте поки іду до бабусі. Сьогодні їй 69 років.

Я не покину тебе, моя рідна,
неповторна, тиха, тендітна,
ні в годину злую, ні в спеку;
я обіцяю тобі завжди безпеку.

Віддам життя, якщо забажаєш,
про мою любов до себе
ти, беззаперечно, вже знаєш.
Усміхнись, моя Україна,
я з тобою! А я така не єдина.

Не плачте, матері та всі рідні,
але українці долі гарної гідні,
тому віддайте ви сина та дочку,
і я з ними піду поряд, в куточку.

Вимагає від мене вкраїна,
бо настала чорная днина,
треба йти усім воювати,
аби любов свою доказати.

Я не покину тебе, Україно,
непідкорена, єдина вершино,
не віддам тебе росіянам,
і диким путінським планам.

Не бійся, ненько прекрасна,
засяє сонечко ясно, рясно,
змилується Бог же над нами,
і знищить з землі нашої чорні плями.

Ні великої букви, ні артикля " The". Я не можу ставитись з повагою до "war"(війна). На вулиці сніг. Я ходила сьогодні до репетитора і погода мене зберегла: саме ці 2 години на вулиці було тепло, без дощу. А тепер, земля знову плаче. Моя Земля плаче, бо знає, що це край.
Сьогодні 16 березня 2014. В Криму проходить референдум. Нікому не секрет, що вони стануть росіянами, хоча там вони нікому не потрібні. Та і той факт, що татари насправді не хочуть до Рашкі є правдивим. У мене з'явилась неповага до Росії. Ненавиджу їх. Не брати вони нам.
Їхала додому і побачила на власні очі, як везли танки. ТАНКИ. Це лише початок. Початок страшної години. Ми, українці, не станемо на коліна, бо це не є правильним. Ми любимо свою державу. І якщо потрібно, помремо всі. До останньї людини, але всередині мене щось перевернулось, коли я побачила "техніку для винищення людей". Аморальність. Дорога трохи носилась, а люди у маршрутці почали ледь не заплакано дивитись у вікна: пожирати красу природи моєї України.
Ні, ні, я не плачу. Ніхто не буде плакати. От вам українсько-російська війна. Вікторія, моя однокласниця, казала: " Війни не буде, запам'ятаєш мої слова". Не забула я цього. І тепер хочу сказати їй: " А ти залишишся живою? "
Боже, бережи. Я ж знаю, Ти поряд. Впевнена, що Ти не покинеш мене, мою Батьківщину, моїх людей. Боже, зупини, не плач білим снігом, чи це так падають Ангели з небес, щоб бути разом з українцями?
Незалежність.
Свобода.

Я намагаюсь не бути надто феєричною, тому стримую себе. Я під контролем. Майже. Кафе, Кафедральна 6, вул. Радянська, сік, гарячий чай, гра "чю-ва-чі", жарти поза межою виховання, відео, Женя + Наташа, 23:00, зайві секрети, бал "7", вовчині сайти, женин телефон, "кохана Наташа", пікапер Діма, борода. І це ще маленька частинка слів, які можуть стати ключовими для вчорашнього вечора. Що я можу сказати? Мені подобаються такі зустрічі. Вони завжди сповнені чогось нового і божевільного. І це ще називається " Молодіжна міська рада". Ми вже компроматів маємо стільки, що нас звідти не викенеш.

Дикість. Страшна дикість так закохуватись у колектив маніакальних лінтяїв. А я закохалась. Ми збираємось з "основною комісією" майбутнього дорадчого органу при міському голові у різний час у різних місцях. І хоч сьогодні ми вже бачились, я за ними скучила. Я так звикла, що ми сміємось і байдикуємо, що ладна вже піти з ними на край світу. Всього нас 10, але 12 березня було 8: Женя - це коротка характеризація: з уявленнями про наш орган, агітатор і завжди чоловік на телефоні, ахахах. Наташа - це кохання, яке розуміє мої жарти, а я - її, вона особлива і у неї гарне обличчя - молоде. Діма - талановитий велосипедист із автомат-язиком, чорнявик; Андрій - Леопард, Леопольд; кароокий гуморист, посміхається часто і не боїться пальців в зубах; Настя - розумна, надзвичайно розумна і має хлопця, тому тут тема закрита; Кіріл - Кіріл Алінин, тому його особистість - таємниця, хоча я не завжди приязна з ним (є чому). А ще був Андрій - Рогалик, велосипедист. І Вова - екстреміст-мазахіст, маньячок, розумний, бо в окулярах, зніме окуляри - стане коханцем дівки зі Сходу, тому класний дуже.
Але я вже скучила. Справді.
Тепер вони пообіцяли мені сфотографуватись разом, але, знаєте, оцей чай в кафе і гра " про острів", жарти в 29 кабінеті, прогулянки містом вже залишаться точно у моїй немудрій голові.
" Я хочу запам'ятати ці секунди.."

Сьогодні особливий вихідний день ніжності.
Я ніколи так не любила Київську, як сьогодні. Тисячі кроків і краса вечірніх вогнів завжди змушувала мене керуватись дитячою наївністю, безтурботністю. Я так давно намагаюсь пояснити собі, що світ змінився і я подорослішала, але краса зупиненої метушні розбиває усі мої уявлення. А ще, маючи правильну компанію, вечір здався веселішим і з проявом власної ніжності. Ніжності душі, яку ховаєш.
І Оксана. Я так приємно вражена тим, що вона так змінилась (стала ще прекраснішою і неповторною), приємно вражена почуттями суму за нами, за нашою дружбою. Я люблю її. Аж жахливо як. День переповнений загострених почуттів. Настільки загострених, що я повинна визнати все-таки існування ніжності і до сьогодні у моєму житті.
З ніжністю,
ваша Марина.

Уяви: зник увесь світ,
у нас з тобою - час-пік,
бо Бог дав нам лише рік.
(головне не збитись вбік)
У нас часу не досхочу,
слова любові на вушко
шепчу, буває кричу,
бо безмежно люблю.
Уяви, у кімнаті одні,
свічки - маленькі вогні,
я дарую свою душу тобі,
не слухаючи поради рідні.
Ризикнула і ніяк не жалію,
я люблю як любити умію.
зомлію.

Час минає швидко, іде,
бо все вигадне мною, УСЕ:
Бог не дасть нам й годину,
і хоч одну весняную днину
без людей, без їхніх порад,
коли ж мине в мені потік
любові, як град?
піде на спад?
на лад?

Сьогодні у повітрі пахло минулорічною весною - запахом воскресіння. І таким знайомим видався цей парфум 2013, що я хотіла заридати. Тепер, коли це все минуло, можна і визнати, що вночі я плакала, а в день вдавала спокійну.Обман. Пережила вже, але запах так і ламав мені кісточки зсередини.
Невже кожна весна тепер буде асоціюватись у мене з запахом втрат? Хоча, минулого року у мене, цього року у мене і в України. Страшний 2014.
Надихавшись до горлянки, я прогулялась старим містом з Оксаною. Не бачила її зо два місяці, а тепер виявилось, вона дуже змінилась. Цвіте і пахне. Прекрасна. У костелі Петра і Павла йшла служба і співи, які там виконують, торкаються більше, ніж просто серця.
А в принципі, все минає за буденним сюжетом: навчання, репетитори.
Завтра буде понеділок і я думала відпочити, але як виявилось - не там те було - справи. Ай, звикла. Гарного вам понеділка, друзі. Це саме той понеділок, який починається з правильної ноги і доброї години:*