Shpilevska

мій організм настільки вже звик до таких слів, образ і т.д, що мені просто насраааать так. було таке миттєве. миттєвий шалений біль. миттєві сльози. але це було секунд 30. не більше. після того знову стало байудже. але ще більше. набагато більше. і, мабуть, з кожним разом, коли я буду відчувати цей біль, мені ще більше ставатиме байдуже. поки я остаточно не закриюсь і не стану егоїстом. назавжди

як дикий олень в конвульсіях сидорожно намагається вибратись з капканів мисливця. Як самотний вовк бродить по лісу просто для того, щоб віднайти хоча б якусь живу істоту. як поранене звіря лежить на абсолютно промоклій від його крові траві та ледь дихає. як поламане дерево, яке нащедно зламали сусідські дітлахи, зовсім змерзло.Як мале котеня, якого образили, викинули подалі від людей. Воно ще зовсім мале і безпорадне.

Так, як і малесеньке дитя, від якого відерклись батьки. Яке у мороз стоїть десь біля поля, намагається плакати, проте його організм же настільки замерз, що гланди неспроможні на будь-який звук. Воно падає. Просто падає ниц.

Моя душа така ж, як те дитя. Оголена, змерзла, яка просить про допомогу, і яка не може вже допомогти сама собі. Бо саме ви для неї ті мисливці, саме ви ті нелюди, які вбивають, нищать і просто викидають з свого життя мою душу. З легкістю, без болю. Які мають право вбивати мене, а я лише можу легенько, тихенько у душі чинити опір, не промовивши і слова.

Все добре. Все прекрасно. Вже вкотре себе переконую. Це пройшло. Вже пройшло. Так.

Новий Рік. Друзі, сміх, веселощі, шампанське - це щастя. Але не те. Зовсім не те, що мені треба. І хоча я переконую себе, що мені не потрібна ця людина - це не так ! Перестань, дурненька ! Нікому не потрібні твої соплі і дурощі. Це минуло. Це до біса.

Але я не можу все так просто забути і покинути. Вже другий місяць не можу. Воно не виходить з голови. Новий Рік. А я тільки і думала: чи привітаєш ти мене ? Ні, навіть і не згадав. А навіщо ? Я лишня. Лишня не тільки у твоєму житті, а і у своєму. Це не пояснити, це не виговорити, не зрозуміти.

я вже просто ніхера не хочу. ні розуміння, ні підтримки

Просто досить ! будь ласка ! та шо зі мною взагалі таке ? постійні сльози, постійні зриви. вчора вибігла на вулиці і просто ходила по району, бо не могла заспокоїтись. я не можу більше

блять. я хочу свалить куди-небуть. ну шо це за херня ? ну скільки це ще буде продовжуватись ? невже ви не бачите як мені !? НЕВЖЕ !?

я мріяла провести ці канікули разом. а зараз. вони мені до біса треба. потрібно існувати, навіть якщо не хочетбся виходити з дому і бачити будь-кого. Не хочеться навіть говорити з кимось. Не хочеться навіть жити. Навіщо меніце свято, якщо всередині мене - похорони? Навіщо веселитись, якщо ввечері, прийшовши додому, я лиише тільки те й роблю, що згадую і від відчаю плачу. Я не хочу таке життя. Я взагалі його не хочу. Я закрита від усього світу. Я непотрібна людина у цьому всесвіті.

30 секунд. Мої 30 секунд гіркого відчаю та страху. Твої 30 секунд щастя та свободи. 30 секунд висоти та підйоми. 30 секунд першого дотику, перших слів, 30 секунд яскравих рфзнокольорових гірлянд, на ялинці, 30 секунд злості та натхнення, 30 секунд світла і воднояас темряви. Мої 30 секунд без тебе - вічність. Якби дні без тебе йшли так само швидко, як з тобою, я була хоча би наполовину близька до своєї мети - не згадувати. Тебе.

Терміново ! До тебе !

Таке відчуття, ніби моя підсвідомість здуріла і вже увійшло у звичку згадувати про тебе щосекунди. Я не хочу цього!!!

Просто треба себе переонати. Без тебе мені краще. Без тебе простіше. Але без тебе нестерпно і нереально.

Дурень я

Мені, чесно кажучи, нормально. Плевать на тебе. Ти мене дратуєш. Ти мені тепер ніхто. Нуль без палочки. Наплевать)

Щодня. Щодня все не так. Щодня все починається і завершуєтсья не так.

Чому ? Чому я така роздратована ? Чому мені останнім часом хочеться плакати кожну хвилину ? Шо блять зі мною сталось ? Я просто не хочу більше нічого. Та шо зі мною таке ? ШО !?

Не хочу нікого бачити. Я вже божевільна просто

Я втомилась. Втома вже просто в'їлась тіло. А разом із нею ненависть до всього світу. До всіх людей. Ненависть до музики і навчання. Я не хочу так існувати. Я не хочу рівзнозначно нічого. Всім абсолютно байдуже на твою душу. Всім абсолютно байдуже на тебе. Ти - ніхто.

Я тебе люблю. Але тепер як друга. Хорошого МОГО друга.

Надіюсь, мені буде приємно просто бути з тобою друзями.

Бо ворогами бути - не варіант. А повертати минуле - аж надто боляче.

Мені приємно згадувати моменти, проведені з тобою. Перші доторки в тому офісі. Коли наші руки випадково зійшлись. Коли вперше ти мене взяв за руку. Так сором'язливо, але водночас міцно. Так, це було на єврейці. Коли вперше міцно обійняв. Коле вперше сказав ці слова, коли вперше поцілував. На багатоповерхівці, пам'таєш ? Звісно, пам'ятаєш) Таке не забудеться.

Навіть не уявляєш як важко мені про тебе згадувати. Про наші вечірні прогулки по парку, про наші посиденьки в "Арці", ті вечори, коли ти приїжджав аж до мене на район не велосипеді просто, щоб побачити, ті посиденькі, твої очі, той вечір на багато поверхівці, ті нічні розмови, ті переписки. Я не можу. Я не можу забути.Я не в силах це зробити. Я так хочу до тебе. Я так хочу тебе обійняти. Я так хочу, щоб ти це розумів. Але водночас я не хочу, щоб ти відчував той біль, який відчуваю я.

Будь ласка йди. Прошу. Я не можу про тебе згадувати. І, здається, видалила вже все, що могла, але так виходить, що все одно щось таки про тебе нагадає.
Я намагалась тебе ненавидіти, але це все одно, що ненавидіти рідного брата. Ти був мені майже, як брат.Навіть більше.

Я не уявляю що я відчуватиму, коли побачу тебе з кимось іншим. Я не уявляю.

Прошу. Йди. Назавжди

Кем я себя возомнила ? Я - не пуп земли. Я - идиот. В очередной раз. Но только почему я опять мучусь ? Почему я опять виновата ? В чем ? В том, что имею мечту ? Нет. Я уже ничего не хочу. Я не буду ничего куплять. А если куплю - перестану себя уважать.У меня все есть. После таких слов - мне уже больше ничего не нужно.

Я - моральный урод, который только мешает жить людям. Больше ничего.

І завжди, хто б не запитав про тебе, я кажу, що мені байдуже, все одно, наплевать, але всередині щось кричить протилежне.

"Я люблю тебе". Які це фатальні для мене слова.

Я не хочу з тобою бути, я не хочу про тебе згадувати, я не хочу бути друзями, я не хочу тебе бачити, але попри всі ці "не хочу" є одне величезне "але".

Ти - мій. І довго будеш моїм. Я тебе відпустила, здається, але не до кінця. Я хочу до тебе. Я просто хочу до тебе.

В мені зараз розриваються дві особи, кожна з яких говорить абсолютно протилежне. Мені важко без тебе, бо ти був моїм життям і моїм повітрям, яке тепер розчинилось, як дешевий дим сигарет. Мабуть, я не правильно живу. Бо якщо я разом з кимось, то завжди живу заради цієї людини, завжди відкриваю їй всю свою душу, в яку з часом та людина плює. Я - не правильно живу. Я не правильно розумію цей світ. Я ще надто дурна.

Я знову втікаю від самої себе. Палю всі мости, щоб більше ніколи до тебе не повертатись. Це складно, бо ти повсюди. Я борюся з тобою, хоча насправді боротьба іде тільки з самою собою. Один на один.

Найстрашніші не та боротьба, де проливається кров. Настрашніша боротьба з самим собою. Коли вже не можеш терпіти і починаєш розбиратись у собі. Занурюватись у свій світ і виясняти причину його неполадки. Коли заглублюєшся далеко, у всі деталі і причини, проте так і не можеш знайти відповіді. Це рівнозначно війні. Війні між невинними людьми.