Навіть не уявляєш як важко мені про тебе згадувати. Про наші вечірні прогулки по парку, про наші посиденьки в "Арці", ті вечори, коли ти приїжджав аж до мене на район не велосипеді просто, щоб побачити, ті посиденькі, твої очі, той вечір на багато поверхівці, ті нічні розмови, ті переписки. Я не можу. Я не можу забути.Я не в силах це зробити. Я так хочу до тебе. Я так хочу тебе обійняти. Я так хочу, щоб ти це розумів. Але водночас я не хочу, щоб ти відчував той біль, який відчуваю я.

Будь ласка йди. Прошу. Я не можу про тебе згадувати. І, здається, видалила вже все, що могла, але так виходить, що все одно щось таки про тебе нагадає.
Я намагалась тебе ненавидіти, але це все одно, що ненавидіти рідного брата. Ти був мені майже, як брат.Навіть більше.

Я не уявляю що я відчуватиму, коли побачу тебе з кимось іншим. Я не уявляю.

Прошу. Йди. Назавжди