Перед тим, як ти спатимеш, я просто хочу виказатись. Не хочу, шоб це було якось пафосно, награно. Хочу, щоб все звучала так, як в мене на душі. Так от. Декілька хвилин тому я просто стояла в ванній і дивилась на своє відображення. Просто думаючи про все це, погляд впав на ліву сторону грудей. По"моєму, там серце, не пам'ятаю. Але як тільки я подумала про нас, наше життя, мені стало гаряче, просто тепло саме в цьому місці. Коли я уявляю своє життя без тебе, це ніби ком в горлі, якась пустота і відразу відчуття, ніби я падаю. Ти тримаєш мене на цьому світі. Да, це банально. Але хто допомагає мені в всьому? Хто мене підтримує? Хто знає про мене те, шо не знає навіть мама? До кого я дзвоню, коли шось трапляється? Хто робить мене щасливою, роблячи всі ці сюрпризи? Хто здійснює мрії? Хто любить мене так, як ніхто не любив? Ти! Я не зможу без тебе. Да плевать, хай мені болить все, хай хоч розривається, я витерплю. Але просто думка, що ми не будемо разом - від неї хочеться померти. Для чого тоді жити, якщо втратити те, заради чого жив?! Для чого? Ти - моє все. Мені не треба свобода. Мені треба тебе, з вітрянкою чи з простудою, чи навіть якшо ти будеш важити за 200, мені все одно. Я уявляю твої очі, твою посмішку і просто плачу. Бо я не зможу без цього. Хто тоді буде смітись з мене? Хто буде підколювать? Хто буде казать, шо я заучка? Хто назве мене "радость моя"? Ніхто! Би якщо я втрачу тебе, то я втрачу і себе. Це більше не буду я.