Shpilevska

Все, я прекрасно знаю як буде далі.

Він заступиться за неї, я вийду якоюсь свинюкою. Потім проти мене настроять половину училища

Все, я просто більше немаю сил

Очі закриваються від втоми, мене забираж буденність. Тоді нехай забере вже понввстю.Щоб не залишилось думок і почуттів, які роз'їдають зсередини.Заберіть з мене ці сльози, які я не можу проронити, заберіть з мене ту холодність, яку я ніколи не зможу вигнати, заберіть байдужість, бо я стала егоїстом. егоїстом самітником, якому краще жити без людей. я стомилась. мене ніхто не розуміє.залишається тільки нещиро посміхатисьі сміятись. хоча.іноді і на це сил вже не вистачає. втома. скоро я вже навіть її не відчую

В мені вже так багато відчуваю, що його не зап'єш чаєм, не втопиш в алкоголі, не викуриш сигарами, не вирвеш зсередини. Відчууатисебе самотньо, коли поруч десятки людей? Мабуть, це і є та самотність, про яку ніколи не скажеш відкрито і так, як є. Я не хочу бути з людьми. Бути одинокою. Ось мож призначення

Ти у кожному закутку цього невеличкого міста. Ти у кожному сплетінні цих норовливих пальців. Ти відображаєшся у кожному спогаді в моїй пам'яті. Ти існуєш у всесвіті ілюзій, в які я повертаюсь щодня і щоночі. Ти повсюди. Вічність була аж надто коротка.

Перестань жити ілюзіями у своєму світі ! Це кінець ! Це назавжди !

Повернись до нормального життя, а не існування ! Досить себе мучити. Досить згадувати і плакатись людям. Ти не слабачка ! Це дурня. Ти його не любила. І він тебе не любив.

КОГО Я ОБМАНЮЮ !? любила, блять, любила ! Ще й як ! І досі люблю. Але треба засунути свої грьобані почуття далеко до сраки, бо вони мені зараз не треба. Вони нікому не треба. Так само, як і я.

Я приречена бути одна.

Мені без тебе легше. Правда.

Хоча. Кого я обманюю. Без тебе нестерпно. Але так має бути ! Маєєєє! Треба потерпіти ще місяців два-три і все пройде. І тоді я вже буду абсолютно вільною. Вільною у всьому. А головне - в душі.
Я не хочу нікого любити. Хоча. Я нікого і не любила. Скажу точніше: я не хочу нікого відчувати. Для мене це буде важко, адже я звикла, що біля мене постійно хто був. Але тепер - ні. Мені потрібно побути одній. Півроку-рік. А краще два. Так, два роки.

Можливо хоч щось зрозумію у цьому житті.

Якщо він іншої віри, то що це міняє? Чому Ти в мене його забрав ? Бо ми різні. Це не причина. Я відчувала до нього приязнь, він був "теплий душі", а зараз він чужий. Абсолютно. Лише банальні "привіт".

Чому Ти його забрав ? Бо в нас різні цілі ? Бо ми не з тих оточень ? Яка різниця, якщо людина тобі дорога ? Мені було все одно який він. Я просто відчувала його. Звучить по-дурному, але це було дійсно так.

Мабуть, так мало бути. "На краще" - скажете ви. Може. Але я більше не вірю.

Ти спеціально забираєш у мене рідних, щоб я зневірилась у тобі. Я зневірилась у собі, і у доцільності життя, але поки не у тобі. Не час.

Самі собі вигадуємо клітки і самі ж в них і вмираємо

Самі собі створюємо кордони, а потім жаліємось, що відстань забирає у нас рідних

Самі нехтуємо щастям, а потім плачимось в жилетку іншим, обтяжуючи їх своїми проблемами.

Так, ми люди. Нам притаманне помиляться. Так, в нас є права на помилки. Але їх не так багато. Ліміт вичерпується. Більше помилок не буде, бо не буде людей, яким я відкриюсь.

Чесно ? Мені важко. Але про це ніхто не знає.

Це дивно. Але більше нічого не болить всередині.. Там не пусто. Просто більше нічого не відчуваю. Ніби якась прірва розірвала зв'язок з моїми почуттями.

Кажуть, з часом мине. Може. Але як тепер зробити так, щоб ця прірва зникла ? Вона ж не з проста там.

"Так мало бути" - всоте переконую себе. Але це не правда. Зрозуміла я це, коли, мабуть, чи не в тисячне згадувала усі слова і відтворювала усі жести і погляди в голові.
Чомусь все занадто складно, в той час, як має бути аж надто просто.

Чомусь аж надто важко це все збагнути. І, хоча, я, здається, все розумію.Але себе я зрозуміти не можу. Таке відчуття, ніби мене підмінили. Фальш в мене.

І коли питають "чи все в мене добре" я завжди відповідаю "так", коли б мала кричати, що ні! Абсолютно нічого не добре. Проте я вже настільки закрилась від людей, що точно не можу сказати як мені. Мені просто ніяк. Як навіжена

Чому

Чому так важко далі жити

Чому так страшно зрозуміти

Що більш нема тебе на світі

Що більш нема кого любити

Чому так холодно у спеку

Чому відчутна небезпека

Чому тебе немає

Коли душа моя страджає

Чому пішла ти у пітьму?

залишивши лише пусту

солодку німоту

Без тебе важко на плоту

цього життя

безможно страшно і неясно

це все пусте, це все невчасно

і у мені завжди ти будеш

і уві сні, і наяву

бо ти у серці вже існуєш

і не підеш ти звідти, ні

Не плачу, не кричу, не реагую, не пусто.

Просто прозоро. Так, саме це сллово. Не ніяк, не погано. Просто такий стан спокійний.

Спокій. Погано це чи добре не знаю. Вже байдуже. Я відпустила тебе. Хоча. Я надто драматизую. Відпускати особливо не було чого. Це не кохання, серйозно

Як легко мене переконати, але це просто закоханість, прив'язаність, але не кохання.

Його нема. Для мене його нема.

Є велика прив'язаність. І лише в однієї пари на тисячу воно існує. Перевірене роками, десятиліттями. Я більше не буду ні з ким. Як мінімум два роки. Обіцяю собі

Намалюй свій портер червоними фарбами.

чому червоними? ти вогонь.

а вогонь не збагне усю ту неправду,

яку я зберагію вже рік.

намалюй свій портер по-дитячому

бо у серце ми діти, завжди

зрозумій, що усе було не по-спрвжньому

це відплата за помилки дурні

намалюй мені правду будь ласочка

хочу бачити я її хоч ві сні

замість тих жахливих ілюстрацій

які давлять меене щоночі

намалюй мені птаха і неба

хочу вільною бути завжди

щоб летіти подалі, від тебе

бо любити не вмію.

бо в мені холоди.

Вибач, я не настільки сильна, щоб вільно жити далі без тебе.

Можливо, я для тебе нічого не значила і не значу, але ти перевернув усе моє життя. Ти змінив мене. Ти навчив багатьом речам.

Ти не мій. І мені потрібно це зрозуміти. Бо наразі до мене ще не дійшло. І, мабуть, ще довго не дійде.

Я не можу виразити свої думки. Ти не зрозумієш. тому я тобі цього не розповім.

Як мені ? Вам правду? Я не скажу "ніяк" або ж "пусто". Мені жахливо.

Жахливо, бо ти більше не зі мною.

А знаєш яке було бажання? Щоб ти був зі мною. Я так і не встигла його тобі розповісти. Воно так і залишиться в таємниці. назавжди. зі мною.

Я люблю тебе.

Для мене чути від самої ці слова - гидко. Бо я розумію всю трагічність.

Мені ніхто не допоможе вже. Навіть ти.

00:00. А я вже живу без тебе.

"Без тебе". Яка жахлива і водночас смішна звукосполука.

Жахлива, адже тебе більше немає. Ти більше не мій.

А смішна, бо дійсно смішно усвідомлювати, що через якийсь недолік можна так легко розпрощатись з людиною.Водночас, не хотівши зробити їй боляче, і, можливо, люблячи її, зробити її нещасною. Не навіки, звичайно, але на певний період.

Люди - нелюди. Вони командують тобою, в той час, як ти судорожно виконує їх накази. Як маріонетка, їй-Богу.

Бути маріонеткою в тіні людського театру - ось що дійсно страшно.

"без тебе "
Які катастрофічно разючі слова.
Як вони в'їдаються у підсвідомість і забирають з душі все живе. Ні, навіть не забирають - виривають. Усе.
Але лише не спогади.
Заберіть з мене все. Я не хочу згадувати.