seasidе

була любов, а сталось те, що сталось

нет, нельзя!

з гаряча можна сказати будь що, але чи буде це щирою правдою?
під впливом емоцій та радостей, можна наобіцяти золотих вершин, але чи стримаєш ти слова?
контролюй себе, як не зі мною, то з іншими!
через зовсім трошки, хтось зламається, надіюся, що це буду не я!

відчуття ніби зранку щось зміниться, кожної ночі в 105 кінчається драмами та фієріями.
сьогоднішній день дарма прожитий, цього втраченого часу мені ніхто не поверне, завтра буде аналогічно.
можу цілу вічність повторювати те, що тут ламаються характери..
але ніколи не скажу того, що шкодую..

кожної ночі надіюся на те, що вдома буде краще, хоча б на декілька годин.

я знала, що по приїзду в польщу все докорінно зміниться, але напевне несподівано було зрозуміти по приїзду, що все змінилося ще за декілька днів до польщі, ще коли я була вдома, просто я не вловила суть, не зконтролювала думки, не зібралася з собою не розпрощалася з ним, назавжди.

так багато фотографій на столі в кімнаті, так багато розмов з сусідкою про приїзд додому і плани на ці вихідні.

вона б хотіла поїхати в інше місто, а я прошу почекати і поїхати в трошки інші вихідні, вона ніби погоджується, але я пишучи це речення вже нікуди крім Луцька їхати не хочу.моя гордість-моя слабкість.

я зовсім не скучила за батьками, я чекала моменту, щоб поїхати з міста, яке я ненавиділа, але по приїзду в підляску я розумію, що кращого міста окрім Луцька немає.
я дуже скучила за друзями, да, і за тобою, давнозабутий друже.

я дуже хочу додому.
і тішить лише те, що в польщі дуже швидко летить час, а ще, я знаю те, що як я приїду додому, я захочу назад в бялу, бо тут не так вже і погано.
я звикаю до цього життя.
але після імпрези, на якій я відлічілася, я вже маю дуже сухий закон.

тут дійсно добре, але завжди добре там-де нас немає.
от і маємо те, що маємо.

абщяжка, в одногрупниці дн, як не піти і не привітати да?
але ж хто думав, що там буде дахрєніщя бухла і людей.
почалося все з якогось там вермута, перейшло на водку, потім принесли шампанське, але ще було 5літрів вина, а потім всі рванули на заправку і принесли тіпа"савєтскає шампанскає"але воно таке дєрьмове.бля.
словом, наєбашилась я до того стану, що не пам.ятаю толком нічого.

відчуваю тільки сушняяк і тільки те, що блядь на парах до 18.30 я не висижу.

вєртальотікі вєртальотікіі

приїхала я в польщу, тут так класно, так весело, так заєбісь.
мама і папа спокійні за мене, катя вроді теж.
але ці розмови ввечері по скайпу мені починають розхитувати або розум, якого і так не багато, або ж нервову систему, яка вже давно розхитана..
але ж як не поговорити і не розказати, як від кінцевої зупинки, ти пішки обходиш все місто не по маршруту автобуса, а ідеш так прямо, що аж до центру доходиш, який мені ще досі з очей не виліз.

я так хочу на бумбокс, але я його пропущу:с

шепотіло листя "смішна та втрата,
не сумуй, сестро, - кращого варта".

"студєнтсво" втягує в себе з кожним днем все більше, але ж блядь, та музика, яка грає в навушниках ранком дорогою до магазину, ну або ж ввечері дорогою в інший куток міста нагадує все те, що є в мене там, в такому тиждень назад ненавидному Луцьку.
я дуже скучила за Катьою і Машою, бо з ними найменше спілкуюся в цей час.
але ж з ними найбільше спільних фото, які так гарно лежать в пакеті "Photo центр" в мене на підвіконнику.
вчора в "європейське" приїхали мамачька і папачька, на посвяту, якої не було.(нас не збирали, мантій не давали, не зустрічали). нас зайшло стадо баранців в якусь там ауру номер "…", де місця не було.а замість ректора на власні очі, ми бачили стіну з онлайн іновгурацією.стояв ректор в шубі, а викладачі були в мантіях.все зовсім не так, як вдома.дааа.
ми постояли, поговорили, отримали декілька зауважень, сказали "пшепрашам", розсміялися і вийшли.
з таким успіхом можна було залишитися в кімнаті "105" і лежати в свому такому зручному ліжечкуу, але ж ні.
мамачька і папачька дуже були спокійні, в деякі моменти я думала, що їх підмінили.
але ніхто нікого не обнімав, в любві не признавався, а все того, що прощання завжди важкі, я помахала їм ручкою і пішла собі в абщяжку, в кімнату "104" на чай і печивоо ;)
вчора ми з Мільою дуже поговорили по душам.
сьогодні був перший день занять, я в групі 2С.в мене є англійська і німецька.і німка нам розтолкувала розклад, весь кайф в тому, що в пт в мене пар немає, в чт немає 1 і 4пари.от і чим це поганоо?)
основна проблема полягає в тому, що дуже важко шукати кабінети, бо якогось хрєна біля "170" на горизонті малюється "136" а "135"в іншому крилі унівєра.вау да?
вчитель з основи туристики шутнік ще той :)
сидить, розказує як учень з україни 3місяці не міг навчитися розуміти польську, закінчив тим, що:"всі гарні дівчата вчаться на туристиці лише через те, що на цьому факультеті ліниві хлопці, але гарні" ми там всі аж заливалися.
історичка старушка, відчуття, що розвалиться до кінця 1го семестру.
і якось так..

в колонках такий рідний бумбокс, на який я здається не встигну, але що ж я зроблю?мені б хоча б день для так званих "нас" на полі бою, де кожен зайнятий буде собою!

навіть не знаю, як починати і як закінчувати.
всі враження перейшли межі очікуваного.

нічого поганого, але й хорошого завжди багато не буде.
камаз не роз.єбашив, айнене ;)

ті хто потрібні, завжди будуть поряд.
як не крути, ми завжди на крок по переду.

до старту!

мені б на концерт рятуючого "бумбокс" і я б забула всі ці фейли/файли/проф-файли.

ЧЕРЕЗ 1ГОДИНУ 15 ВЕРЕСНЯ, А ЗНАЄШ, ЩО ЦЕ ЗНАЧИТЬ?)

А ЦЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО ТИ ПРОСПОРИЛА МЕНІ ПЛЯШКУ ШАМПАНСЬКОГО!!!!!!

ДА! ДА! ДА!!!!!!!

збавляєм гордість, швидшееее.

пообіцяй мені, навіть якщо не збудеться!

Коли
зупиняєшся поглядом на його
зморшках у кутиках вуст, на вологих
від суму вилицях.
Розумієш,
що такі речі слід мотати на вус,
рано чи пізно -
на твій бік хтось таки й схилиться.

Хтось навмисно надокучатиме,
з норовом бажаючи провести тебе додому.
Хтось ніжним дотиком
загорне неслухняне пасмо за вухо.
Хтось наважиться і поцілує.
Але, на жаль,
ти ж не з тих люб’язних дівчаток,
яким
неважливо друг це чи просто знайомий,
тільки б уважно слухав.
За вміння вчасно мовчати
людей іноді значно більше цінують.

Якби ж час тобі мізки вправив,
душа не була б скалічена.
Знаю, ризик – це благородна справа.
Але тільки тоді, коли втрачати нічого.

— Мені б твої проблеми.

— Бери, бля.