seasidе

Привіт,

скільки років, добрий наш Вьюі!

Дуже давно сюди не заглядала і думала, що мій блог тут мав назву seaside!

Прекрасна, чудова асоціація пісні The Kooks.

Після чого, зайшла на сторінку viewy, пишу seaside- а тут пусто.

Прийшлось згадувати старі паролі, після чого бачу Warzone.

Не можу собі пригадати, чому саме ця назва.

Перечитую пости, розумію, що в середині серденько в 16цять палало від несправедливості, а в 25ть від ненависті.

Скільки всього змінилося, і як сильно змінилася я.

Зараз цікавлюся кармою, цікаво, що наступний раз принесе доля.

Запишу це собі, на майбутнє.

Люблю спогадами повертатись сюди, шкода, що в дорослому віці, немає часу, на таке важливе для себе діло.

Останній пост в 2016

Зараз 2020

Я дуже довго не могла відважитись і зайти сюди знову

За багато болі і смілих відчуттів /почуттів на показ

Дивно

Знання польської в рази краще української

Важко написати навіть 10 речень

“і залишилися лиш тими ким були“

12 вагон 56 місце
і о 11:59 я не сама ^^

і знову їхати 615 км до того, з ким спокійно і тепло спати..

ніколи не думала, що стану такою..
готовою їздити по 1000км там і з повротем..
забагато крапок
сьогодні на роботі в мене запитали чи мене часом не покурвіло..
напевно мали рацію…

в кракові забагато руху.
я звикла до спокою в бялій..
саме слово бяла…
і вже усмішка на обличчі.

чесно, зараз саме той переломний момент в житті..коли береться валіза і скидаються всі потрібні і не потрібні речі до середини..коли в голові української мови залишилось 25%..20% з яких матюки і слова російськомовних пісень.
граматика на нулі..
того крапки і крапки…..

все важче і важче домовитися з людьми які мене оточують

я знаю, що проблема в мені, але зараз, на даний момент, в цей момент, мене це влаштовує..
мені комфортно з такою собою жити.

в 20років дойшло ж нарешті..

20років.

20.

за кілька днів знову побачу ті очі..і буду в тих теплих обіймах.

всім як то кажуть веселих свят..
в нас вже різдво :)

тільки будь-ласка, дай мені жити в новому місті без тебе.

Як сказав Гоголь "твоё от тебя не уйдет", але ти завжди можеш вибрати іншу опцію і піти.

так нахелпився, що аж не добре.

я з тих людей, які однолюби.
які не зраджують,
які люблять до кінця.
але в мене занадто добре розвинена чи то інтуїція, чи то як говорять просто є "чуйка "
і коли все іде "по пизде" я починаю нервуватись просто ні з чого.
і не дарма.
я не хочу розводити тут якісь соплі, але якщо я сіла писати пост, то це напевно все навалилося на мене за раз.
три тижні вдома,
три тижні чи то найгірші чи то не гірші.
я так чекала тих нічних повідомлень і слів, які гріли мені мою душу..і…
тільки но я пересікла кордон і одразу все обірвалося.
я танцюю на тих самих граблях, практично з тими самими людьми, які навіть профілем схожі..
і що?
я боюся того, що наступного разу все буде гірше ніж є або було.
і що, вчорашня зустріч була спонтанною, ніби все а ніби і нічого.
найкраще, що могло бути, вже було.
ці нічні приїзди, пів години мовчання, сидіння в різних кутках кімнати.
я не люблю коли мене в чомусь підозрюють.
не люблю коли доводять мене до стану, коли починаю підозрювати я.
я хочу звичайного, Господи, жіночого щастя.
без підозр, зрад і всього того, що вбиває метеликів в животі.
я задаюся питанням, невже настав той момент, коли я сама собі признаюсь, що влюбилася.
мало того влюбилася, тю, буду українкою-закохалася.
скажу більше, мені так страшно.
я боюся, що можу обпалитися цими почуттями.
ми люди інших країн.
в нас інша мова.
інші погляди на все.
але..
я не хочу шукати відмовок.
я хочу..
хочу щоб він був просто зі мною.
такий який є.
мій.

це будуть не найкращі тижні в моєму житті.

Їй птахи з дерев гукнули:"Пусте це".
Шепотіло листя "Смішна та втрата,
Не сумуй, сестро, -кращого варта".

ця фраза зробила мій сьогоднішній день.
почувши її в мене пробігло мульти-мільйон мурашок по тілу і я встала, щоб вийти на балкон, хотіла вдихнути повітря на повні легені.

кожен день, я чую якійсь такі звернення в свою адрессу:"нічого не робиться просто так "
-ну а хто це все робить?
-хто це планує?
хоча ж я сама розумію і бачу і відчуваю все те, що зараз робиться в моєму житті.
в один день я кажу, що це була найгірша осінь в житті, а на наступний я піщу і кричу від щастя.

зараз пішов відлік зимі і я надіюся, що я не в несу її в список, найгірша зима 2015-2016.

(а ще, я дуже хочу, щоб мені не згадували моє минуле і спеціально не навертали мені ті спогади, від яких я дуже довго відбивалась і з кінцем, мені вдалося відкрити очі і відпустити..і зараз….зараз все чудово добре)

про щастя не кричать, як кажуть"намотай собі на вус" і мовчи.

;)

підведіть підсумки про "осінь-2015" і проживіть зиму краще.

про горе і не щастя писалось набагато більше і краще, ніж про щастя:с

не знаю
що
написати.

а так
би
хотіла.