я знала, що по приїзду в польщу все докорінно зміниться, але напевне несподівано було зрозуміти по приїзду, що все змінилося ще за декілька днів до польщі, ще коли я була вдома, просто я не вловила суть, не зконтролювала думки, не зібралася з собою не розпрощалася з ним, назавжди.
так багато фотографій на столі в кімнаті, так багато розмов з сусідкою про приїзд додому і плани на ці вихідні.
вона б хотіла поїхати в інше місто, а я прошу почекати і поїхати в трошки інші вихідні, вона ніби погоджується, але я пишучи це речення вже нікуди крім Луцька їхати не хочу.моя гордість-моя слабкість.
я зовсім не скучила за батьками, я чекала моменту, щоб поїхати з міста, яке я ненавиділа, але по приїзду в підляску я розумію, що кращого міста окрім Луцька немає.
я дуже скучила за друзями, да, і за тобою, давнозабутий друже.
я дуже хочу додому.
і тішить лише те, що в польщі дуже швидко летить час, а ще, я знаю те, що як я приїду додому, я захочу назад в бялу, бо тут не так вже і погано.
я звикаю до цього життя.
але після імпрези, на якій я відлічілася, я вже маю дуже сухий закон.
тут дійсно добре, але завжди добре там-де нас немає.
от і маємо те, що маємо.