Step by Step

.

Ще трішки ая-яй і я буду змушена їхати з мого Луцька.
Я трохи змінила фон блогу - тепер будемо з вами відчувати тепло моря, поки зірки відпочивають - вони взяли відпустку.Ахах
Люблю вас дуже. Надіюсь, ви будете сумувати)

Вночі до Києва - кидаю Луцьк.
Сьогоднішній день минає в думках " що ще повинна я покласти до сумки?".
Так собі настрій - я ще не поїхала о 22:з чимось, а вже відчуваю себе зрадницею, яка полишила лучан, моїх лучан. Я знала в Луцьку так багато особистостей.
" Мені потрібна сучька, тому я хочу запросити тебе", - сказав Женя і попросив прийти мене на бесіду з обласною радою Волині, щоб поспілкуватись щодо прав Молодіжної Ради міського голови. Так, я у минулому, в Луцьку, вміла добре закатувати питання для створення важких ситуацій, але я змучена від будь-яких суперечок. У мене нове життя. Ні, я не про Київ.
Вночі до Києва, Києва, Києва. Я житиму в столиці. Я повинна нормалізуватись, віддатись навчанню, а там і отримати освіту. Все так складно. Я ж звикну.
Нові друзі там. Я не забуду про лучан - я надто їх люблю. Та і у Києві я відчуваю, в компанію я влиюсь не відразу - до чортиків я люблю слідкувати.
Саша. Боже, я пишу і дурію, бо від рання він не зателефонував і не сказав результати співбесіди.
Більше не сварюсь з Андрієм наче б то. Це мій перший друг у Києві, чудеса.
Потрібно ще зайти в ремонт телефонів, купити може новенькі штани і настроїти себе на моє нове місто - Київ. Відчуття, неначе я зрадила всіх.
Я люблю вас, сильні особистості України.

Я нарешті побачила цей фільм!
Справжній, український. І я дуже задоволена тим, що українці піднялись у своїй роботі щодо кіна. От лиш думаю, що це дуже схоже на американські фільми, коли ж потрібно створювати свій вигляд, справжній, Незалежний, український.
Гарний фільм жахів. Цікаво продуманий і я задоволена.
Молодці, мої українці: 3

Вечірній сеанс. Фільм.
Сидиш і посміхаєшся людині на сусідньому кріслі.
Інколи, від спецефектів я відкривала рот, але моя увага здебільшого була зосереджена на руках, які були зімкнуті пальцями. І через кожні пів години поцілунки в чоло. Відчуваєш себе потрібною.Це важливо.
Як же я люблю кінотеатри, поп-корн, і всякі подібні прем'ри. Я вперше була в червоній залі Адреналін Сіті.
В захваті.
Не востаннє.

Чесно? Мене покинув блог у важливу для мене хвилину.
Я прочитала "50 днів до мого самогубства" і мій світогляд розбився після прочитаного. Відчуття, неначе Бек померла в житті. І 40 днів я мушу носити чорну хустинку.
Знаєте, я сама розгубилась, згубилась. Мені страшно. А що буде далі? Звісно, з самогубством у мене не буде проблем, але в загальному, зараз я справді не уявляю свого майбутнього, навіть ближчих 5 років. Чого я хочу? Сама не знаю. Інколи моя нерішусть, або розгубленість мене вбиває. Може мама права? Ладно, байдуже.
Загалом, книга прекрасна. Я плакала від 40 глави до 50 (трішки більше). Так зажила книгою, що впала в меланхолію. Зустрівшись на МР з хлопцями, зрозуміла, що їх 4, а дівчина прийшла лише одна - я. Завела Кіріла, бо він мене розізлив, посміялась і поїхала в Порт Сіті. Правда, я скучатиму за Молодіжною Радою, бо там мене завжди тепло приймали, та й вела я себе завжди там легко і нестриманно. Комфортно було. А в Порт Сіті побачиа Світлану. Правда з наркоманськими очима я прийшла, бо до 4 ранку читала книжку + в день плакала далі. Я була така змучена, подавлена і водночас щаслива, що бачу її. Ми так всі подорослішали. Не вірться, що я більше не в школі. За цим гучним життям я теж скучатиму.
В кінці пройшлась сама по магазинам, забувши Кіріла і Вову. Хоча приїхали в Порт Сіті з ними, але це дрібниця. Я пройшлась, прегляділа все і згадала весну. Хотілось плакати. Пішла в кафе " Брама" і якось по-дорослому вибрала їжу. Тут у мене і почалась істерика. " Пора додому, "- вирішила я і поїхала додому. Важке сприймання реальності у мене.
Я не хочу дорослішати.

Аж розгубилась. Не знаю чому так, але посміхнулась і в той момент хотілось запам'ятати все: запах, час, місце, будь-що, що могло б потім нагадати цю фразу -
" я люблю тебе". Подібні моменти западають в серце.
І я тебе люблю, мій герой.
це важливо.

Що ж, мій подавлений настрій давно так не проявлявся, як зараз.
Розумію, справи, мусив йти та я зараз в такому стані: лава, пекло, я випаровуюсь під 451* по Фаренгейту і під температурою усіх цих думок, що в моїй голові.
Як довго моє минуле буде мене переслідувати? Я все життя повинна згадувати? Не хочу нічого з того. Я це пережила і я тут, зараз, реальна. Будь ласка, не копаймося в минулому, коли я щаслива у теперішньому.
Ніколи б не повірила, що за 3 тижні буду така віддана і ніжна. Це ж не я.
Хоча, мені страшенно подобаються ці зміни. Мені комфортно і тепло.
Просто ніколи не залишайте мене в роздумах мого божевільного світу - я гублюсь і не знаю, що робити.
Паніка. Єдиний мій, у мене паніка.

Я довго плакала над деревом (
Але цей фільм поєднав фантастику, дружбу, кохання, боротьбу і зраду, втрати, добро та відданість. Я дуже задоволена. Мені сподобалось.

Ідеальний, неповторний, щастя моє, радість, божевільний і принц-захисник. Ніхто так не вилюблював мене, як ти. Я ціню це. Я буду це цінити. Відстань нічого між нами не зробить, моє щастя.
Вірність - найбільше багатство таки.

Сьогодні подала оригінали на напрям "політологія" денна форма навчання. В університеті я 3 за списком на 10 державних місць. Насправді, не знаю і не впевнена чи хочу там вчитись. Я все ще мрію про КНУ ім. Т.Шевченка.
Поки результати втішні.
В приймальній комісії було весело консультувати батьків, давати їм поради, сміятись з Оксаною на коридорі, носити заяву на голові, грати чю-ва-чі, йшла собака, дьоргати її за сорочку, познайомитись з студентами, що принесли документи в СНУ, мати приємний діалог з дівчиною на дошкільну освіту і взагалі, це був гарний день.
А, по скрипту, купила прекрасні босоніжки від Кіри Пластіненої за знижкою в 60%. Прекрасно. Правда, шортів не купила (
Добраніч, Україно)

Друга хвиля минула погано. Я зрозуміла одине: оце ж я дурепа.
На мій факультет найбільше претендентів, ніж на будь-який інший.
Так що анонім з Спрашивау.ру був правий - фіг мені отримати зарахування до Т.Ш. Не знаю, як сказати батькам. Я написала ЗНО на достатньому рівні і все одно, цього мало. Щось я дуже ачькую, друзі.

Все дуже погано. Я зараз схожа на погоду - жах.
Очі дуже печуть, тому злегка зникає зір. Цілий день ношусь по одному й тому ж місці. Здається, стрес, тому починаю їсти багато солодкого, яке не любила ніколи фанатично. Розплакалась безпричинно на фільмі " Застрял в любви". До речі, дуже милий фільм з милими акторами: багато може розповісти глядачу про сучасні стосунки в родині, між підлітками і людьми, які бояться одного разу закохатись. Але зараз не про те…Я весь час злюсь, то надто спокійна, то знову істеричу. Зникла кудись моя сміливість. Я лише щогодини переглядаю списки в яких немає ніякісіньких змін, хоча багатьом однокласникам вже зателефонували з результатами, хоча мої бали були вищими. Здається, я невдаха. Хоча чому здається?
Звідкись взявся песимізм - не дуже схоже на мене. І якесь близьке розчарування. Чесно кажучи, вперше сняться погані сни, яких я боюсь! Боюсь власних снів! О, жах. Жах, жах, жах.
Я навіть зараз психую. Не знаю, як пояснити, що у мене викручує все тіло, суглоби, не вистачає сил на будь-яке життя.
Я не боягузлива, але зараз…. у цей момент… зі мною щось не так!

Я повернулась. Декілька днів розчарувань і я на місці.
Моє спілкування поновлене з людьми завдяки сестрі Насті і Саші. Щодо Саши: я себе добряче накрутила, бо у нього просто робота і наші телефонні дзвінки та смс в інтернеті стали рідшими. А насправді, все в порядку. Він не хотів мене образити.Зовсім.
Вступ. Це єдине, що мене зараз хвилює надзвичайно. Вже починаються хвилі вступу і до 10 серпня я знатиму результати. Побажайте мені успіху!
Надіюсь же я, надіюсь на вдачу.

Ми надто часто помиляємось в людях.
Як швидко ми взлітаємо в небо, так само швидко падаємо. Ось я так за цих 10 днів уперше побачила істинне обличчя подій.
- Ти вирішив бути грубим зі мною?
- Я ніколи не буду грубшим ніж ти.
- Пам'ятаєш, я казала, що мене важко образити? Здається, ти мене зараз зацепив.
Насправді, я неначе з 9 поверху до низу полетіла. Маленька дрібниця, жарт, а я прийняла близько до серця. Скільки вчусь бути сильною, а так і виглядаю дурепою. Ненавиджу жіночу натуру.