Що ж, мій подавлений настрій давно так не проявлявся, як зараз.
Розумію, справи, мусив йти та я зараз в такому стані: лава, пекло, я випаровуюсь під 451* по Фаренгейту і під температурою усіх цих думок, що в моїй голові.
Як довго моє минуле буде мене переслідувати? Я все життя повинна згадувати? Не хочу нічого з того. Я це пережила і я тут, зараз, реальна. Будь ласка, не копаймося в минулому, коли я щаслива у теперішньому.
Ніколи б не повірила, що за 3 тижні буду така віддана і ніжна. Це ж не я.
Хоча, мені страшенно подобаються ці зміни. Мені комфортно і тепло.
Просто ніколи не залишайте мене в роздумах мого божевільного світу - я гублюсь і не знаю, що робити.
Паніка. Єдиний мій, у мене паніка.