Step by Step

Сьогодні 2 жовтня 2014 рік. Я пам'ятаю 2012. Восьмого жовтня мене поцілував хлопець, який відіграє в моєму житті велику роль - мої 1 довгі стосунки (6 місяців, лол), змінить мій характер на серйозніший, я закохаюсь, а потім він мене кине. Я не розповідатиму, як ми у 2013 ще раз зійдемось, на 6 тижнів, бо це давно прожита історія. Але дні жовтня не вдаються. Якщо все почалось з 31 вересня, де я отруїлась, то до сьогодні справи йдуть сумно.
Так, іспанську, модуль, я написала сьогодні, але завтра Давня історія України, яку я важко визнаю. Так само, завтра, потрібно купити 2 вазони троянд (якось ми купимо такі у кімнату), а поки це для дня викладача, що буде завтра. Юренко таке певне любить, хоча я сама особисто не визнаю практики "задобрення" викладачів. Згодом день взагалі сумно минув. Не люблю грубих фраз типу " Тебе бомбить". Звісно, що мені неприємно, бо по таким коментарям я відчуваю себе якоюсь повією. Але це дрібниці, адже про ці розмови ніхто не знає. Це мало. Сьогодні одногрупник закритикував те, як я готую, і чесно, вперше за перебування в гуртожитку, вся готівля у мене пішла верх дном. Жахливо.Фу.
Будень іде як потрібно: в кімнаті чисто, я пишу блог.
О, вчора була й смішна ситуація.
Ми вирішили піти на перерві в парк Шевченка в університеті, і я жартома сказала: " Вася, якраз покуримо". І хоч це був жарт, Влад подумав, що ми почали курити. Я так сміялась. Я ще й бомжиха-студентка, десь є фото.
Це все. Отак ідуть будні: в метро, в гуртожитку, в ліжку.
" Ти себе надто жалієш, " - каже Ярик. Може і його правда.
Пора сісти писати повість " Три коханці", але у мене не вистачає часу на ідеї.

Побудований на оманливих поглядах світ схожий на реальність. Якось
по-дикому вірити у існування мене, як істоти. Я казала, що в своєму житті найвищою нагородою є отримання квартири, купівля машини і престижна робота!? Так воно і є. Ніяких побічних та допоміжних явищ мені не можна дозволяти. Як тільки я отримую свободу, я надто користуюсь нею. Я намагаюсь вирвати усе можливе, тому втрачаю все аби зрозуміти наскільки наївна я є. Доля ніби повторяє: " У тебе інші речі повинні бути в голові". І тому я не дивуюсь таким грубим поворотам сюжету. Подібні 5-и хвилинні розмови і кулачок, як переконання, що я не образилась, не спрацюють. Навіть декілька фраз, які нагадують мені розмову, що я людина в характері для тимчасових фізичних стосунків, а не для любові, змушують мене бажати взагалі не заводити і не підтримувати будь-яких стосунків. Я планую дотримуватись закону 424: " Ніякої романтики. Виключно дружба між усіма". В принципі, правильно слухатись інших і старатись виглядати краще аби бути рівною КНУ ім. Тараса Шевченка. Я проста, але з колії мене не виб'єш, навіть якщо нагадувати минуле.
Усе це схоже на фортецю. Всі мури можна зруйнувати, запросто. Чесно. Але всі чинники, які впливають на мене, становитимуть той люд, який стимулюватиме мене захищати мури фортеці. Сьогодні я вирішила попоетнічати.
Я взяла сьогодні до уваги те, як тихо в Києві. Ми йшли після 2 пари іспанської, я почула як говорять іноземки, здається, турецькою, як жаліються студентки на інших пліткарок, і вулиця, яка веде до станції Площа Льва Толстого. Серйозно, тут дуже красиво. Йти і розуміти, що це великий крок вперед для мене - приємно, знати, що я повинна йти далі - обов'язок, тому я захоплююсь тою красою, де живу. Серйозно. Якщо не мої думки - фортеця, то Київ - точно вона.

Мене все ще болить.
Якщо ви запитаєте за особисте, то мені справді ще неприємно.
У мене присутня певна відраза. Це має минути.
Але якщо чесно,
мене не виб'єш з колії.

Звісно, який раз написати, що у тебе більше немає найкращої подруги буде останнім? Можливо, це просто дежавю, але я чула історію про те, яка я скотина, бо проміняла подругу на нове життя. Для мене ця фраза є далекою. Я вірую у дружбу, де ви можете не спілкуватись понад довгий період часу, а при зусрічі скажете: " Я скучив/ла". Отак мене в суботу зустріла Світана. Так, вона стала мені близькою. Вона, не зважаючи не на один неіснуючий дзвінок, вдала, що цього відрізку часу не було. Я відчувала себе комфортно і вдома. Коли Алеся назвала це "новим життям", то я навіть слухати не хочу. Нове життя - це забути про минуле, а я люблю своє минуле. За місяць в гуртожитку, і навіть після історії, що тут зі мною сталась, я розумію, що ні про що не жалію. Це моє життя. І сталось так, як повинно було бути. Те, що "подруга" зробить тобі послугу, вислухає твою проблему, поглузує з тебе, роблячи боляче, це - не подруга. Ніяк не подруга. Можна ображатись на будь-що, але добивати людину в складну хвилину - гріх найвищої міри. Я буваю розчарована, але я і не дивуюсь, що мої стосунки розірвані з "колишньою найкращою подругою". Таке можна було очікувати, враховуючи відношення людей між собою. Можна мовчати, але неприємно слухати, коли подруга каже:" Вона зрозуміла мене, я люблю її більше, вона мені ближче, аніж ти. Ти не близька мені". Навіщо тоді було дружити декілька років?
А знаєте, коту цю ситуацію під хвіст. Мене не вибити з колії.
Я ж обіцяла.
Люблю вас, мої читачі.

Я зустрічалась вже з такими поняттями, як зрада і хочу сказати, що мене здивувала лише одна - мій фізичний стан. Здається, я отравилась. Мене нудить цілий день, болить спина, крутить ноги, а температура тіла становить 36.7. Насправді, з такою температурою у мене горить тіло. Ну, не буду пояснювати.
Не люблю бути не в формі і фізично слабкою. Сьогодні в кімнаті мені стало сил лише прибрати, але геть не приготувати їсти - я просто заснула до 9 вечора. Щодо лекції. Я була на 2 парах іспанської, але я стільки разів виходила, що на лекції мусила піти додому. По дорозі, в метро, старенький іноземець підсунувся тісно, щоб ще я присіла. Чесно? Я всю дорогу сиділа на краю з рівною спиною, аби справити гарне враження. Було дуже приємно. Навіть згадати фразу: " That's your station. Либідська". Він побажав мені гарного дня і на цьому історія здобула завершення.
У мене дуже хороша група. Думаю, тут без зрад. Зрада лише від здоров'я і протягом дня. Настя і Віка передали мені обійми і поцілунки. Дякую. Пам'ятаю наше перше знайомство, де я і Вася гучно щось розповідали, Віка мовчки дивувалась, а Настя сміялась, підтримуючи тему щодо "чай для куріння". Я дуже рада, що знаю їх. Особливо доброю є Настя. Пам'ятаю, першим її хвалив Маркіян: "Я вже спілкувався з нею, і по-моєму, вона класна". Він був правим, хоч і казав мені це давно. Вона особлива. Київська. Ніколи не думала, що такі київлянки прості і добрі. А ще я люблю її червону помаду - їй пасує. Серйозно.
Завтра Історія Давнього Сходу. І знаєте що? Я обожнюю ці пари. Не знаю чому, але ця історія мені довподоби.
Вчора у нас довго сиділи хлопці: Влад, Ярик, Льоша, Слава, Лівій. Це було весело: гостювати їх солодощами, дивитись "Гріфіни", співати з ними пісні під гітару. Правда 422 кімната постукала нам в стіну об 11 і ці радощі припинились.
Але таке студентське життя захоплююче, не зважаючи, що я заснула на ногах в Ярослава. До речі, мені дуже подобається його дівчина. Ярик мені як брат, і я рада, що він має таку дівчину.
Зрада присутня лише зі сторони фізичного стану. Не люблю подібних неясних ситуацій, але все нормально. Тільки спина надто болить.
Добраніч.
Не зраджуйте нікому і собі. Як я.

Серйозно, й чесно, Саня явно був правим: Київ мене дуже міняє.
Не знаю чи добре, чи погано це, але я стаю більш строга. Мені досі незручно перед ним за таке завершення. Я дуже звикла до нього, і до його гарних манер, поведінки. Ми розійшлись, бо так буде краще. Краще, бо я не встигаю, не встигаю. Нікому не потрібні незрозумілі стосунки, але це була прекрасна історія. Таке навіть згадати гарно. Мені часто здавалось, що я його у когось вкрала, бо це надто дороге щастя. Думаю, і хочу, щоб наступна його дівчина була прекрасною. Ідеальною.
Щодо мене не питайте. От сьогодні я йшла Луцьком, слухаючи цю місцеву тиху метушню (в Києві такої тиші не буває, лиш вночі зрідка). Ідучи, розуміла, що Луцьк мене не кине, і я не кину його, але це місто сприймає мене вже по-іншому, як і я його. Окремий світ. Новий, в обмані. Щось таке, чого я раніше не відчувала - можливо, я стала більш доросла? Нічого хорошого. Інколи у мене ще є прояви дурощів, і я божеволію, кричачи, але зараз, ВДОМА, я почуваю себе іншою - надто спокійною і дорослою. Сьогодні я навіть рідше посміхаюсь.
Уявіть. рідше. ОРЗ має такі симптоми?
Здається, ні.

Будь сильним. Я казала тобі це коли-небудь? Ай, байдуже.
Якщо ти читаєш блог, якщо ти мій читач, то видно на це є причини.
А я вважаю своїх читачів особливими.
Будь сильним(сильна).
Ти особливий (а).
Знай це,
я щодня дивлюсь на людей і розумію, що бути людиною - важко.
Ти особливий.
тому будь Людиною.

Скажіть, що я лох.
Сьогодні мене просто добили. Сказати зайвого? Та ні.
Просто я ж не підходжу на роль потрібної людини.
Ай ладно, байдуже.
Мене з колії не виб'єш.

Погода вночі відповідала моєму настрою. От за що я люблю осінь.
Відчувати себе використаною - страшна річ. Нічого зараз не хочу:
ні стосунків, ні хобі, ні справ, ні досягнень, ні роботи.
Зараз я дуже собою розчарована. Вночі подзвонила Світлані і згадала як це - жити в Луцьку, бути в тому світі.
Мені не боляче зараз, але так противно.
Мені так противно до себе.

Я б саме так назвала події цього тижня.
Чесно і відверто, все просто - "хуйоватенько".
Нічим хорошим похвалитись не можу. ТА і ненавиджу форму моїх істерик: я так хочу плакати, а не можу. Мовчу і тримаю все це в собі. Я хочу закричати, але гуртожиток почує крик і мій секрет знатимуть усі. Відчуваю себе.. Мені соромно.Дуже.
Я була щаслива тиждень аби зазнати краху.
Мені 17, я бачила вже дещо в цьому житті, знаю, які можуть бути результати моїх дій і я все одно попадаю на ці граблі. Я невдаха. Я дурепа.
Я рочарована.
Знову.

Цю фразу ми вигадали з Васілісою, коли побачили рекламу одну з партій України. Сьогодні ми забрали першу 30-кг передачу, але їхали спочатку маршруткою (4 грн дорога, уявіть) + потім метро в якому ми зустріли одного Льошу, який підніс нам сумку, а ще запросив зніматись у рекламі. Потім нам допомогли студенти з НУБіп.
А так, ми тащили сумку по землі.
Сміялись, ржали, валялись на підлозі, грали карти з Пашею і СЛавою (правда, не довго, бо часу не вистачає). Готували їсти, і двічі варили кампот, бо 404 кімната (Ярослав і Захар) полюбили наші киселі та кампоти. Вони часто нам допомагають і веселять. Хороші виховані хлопці.
Гуртожиток - це ідеальне життя, але мало часу стає на все особисте, окрім навчання. А навчання для мене дуже важливе, це ж КНУ.

Чесно, я змучена, але в моєму житті багато змін.
Сьогодні втекла з лекції, бо спала лише 3 години взагалі.
Я дуже полюбила людей з якими навчаюсь.
І взагалі, все добре,
правда, я багато чого не встигаю і не можу потягнути.

Навчатись в КНУ ім. Тараса Шевченка насправді не так легко. Особливо, коли ти безвідповідальна ідіотка. Семінари - вимагають багато часу і невиспаних ночей, а лекції - єдина можливість для сну. Вивчення іспанської здавалось набагато легшим у порівнянні з тим, що сьогодні була контрольна робота - я допустила не малу кількість помилок.Ах.
Ми здружились з нашою 7 групою. Я дуже задоволена. В нас часто сидять одногрупники. Останнім часом, Ярослав. Ну або ми йдемо і сидимо на сходах, рохповідаючи якісь божевільні історії, граємо " правда или ложь". А от з настроєм бувають проблеми: я або надто гучна, або надто спокійна.
Сьогодні в Армена (мого одногрупника) день народження. Ми з Васею купили балони, кекси, свічку "7" (7 група) і привітали його піснею " З Днем народження". Насправді, він був дуже щасливим. І нам з Васею приємно.
У нас є пара ідіотів, але саме їх ми любимо найбільше. В суботу ідемо на какао.
До речі, я досі транжира, але ми з Васею купили колонки.Юхууу.
Загалом, добраніч, ідеальні: 3

Розповім відразу, як зможу.

Це більш, ніж весело - бути студентом.
Ми проводимо дні божеволіючи. Коли до нас приходить Андрій, Слава, Влад, Лівій, то кожен з них особливий і час провдений в клубі 424 не менш божевільний: ми їмо морозиво з топінгом, слухаємо музику, танцюємо під Джаз, майже вчимо семінари, обливаємось водою в кухні з старшокурсниками Льошею та Пашею, повинні купити колонки і я навіть знайшла з Рожищ Тараса, який живе неподалік від Луцька.
Розклад поїзда у мене змінився і тепер він на 21:30, але я не знаю чи зможу приїхати, та і вдома мене не дуже чекають.
Мені видали студентський і першу стипендію у розмірі 800 грн, що для мене є надзвичайно приємним і важливим фактом. Взагалі, студентське життя - це весело. Особливо, коли Лівій каже: " У вас така затишна кімнатка! "
Клуб 424 - найвеселіша кімната гуртожитку. Четвертий поверх знає наше божевілля.