Побудований на оманливих поглядах світ схожий на реальність. Якось
по-дикому вірити у існування мене, як істоти. Я казала, що в своєму житті найвищою нагородою є отримання квартири, купівля машини і престижна робота!? Так воно і є. Ніяких побічних та допоміжних явищ мені не можна дозволяти. Як тільки я отримую свободу, я надто користуюсь нею. Я намагаюсь вирвати усе можливе, тому втрачаю все аби зрозуміти наскільки наївна я є. Доля ніби повторяє: " У тебе інші речі повинні бути в голові". І тому я не дивуюсь таким грубим поворотам сюжету. Подібні 5-и хвилинні розмови і кулачок, як переконання, що я не образилась, не спрацюють. Навіть декілька фраз, які нагадують мені розмову, що я людина в характері для тимчасових фізичних стосунків, а не для любові, змушують мене бажати взагалі не заводити і не підтримувати будь-яких стосунків. Я планую дотримуватись закону 424: " Ніякої романтики. Виключно дружба між усіма". В принципі, правильно слухатись інших і старатись виглядати краще аби бути рівною КНУ ім. Тараса Шевченка. Я проста, але з колії мене не виб'єш, навіть якщо нагадувати минуле.
Усе це схоже на фортецю. Всі мури можна зруйнувати, запросто. Чесно. Але всі чинники, які впливають на мене, становитимуть той люд, який стимулюватиме мене захищати мури фортеці. Сьогодні я вирішила попоетнічати.
Я взяла сьогодні до уваги те, як тихо в Києві. Ми йшли після 2 пари іспанської, я почула як говорять іноземки, здається, турецькою, як жаліються студентки на інших пліткарок, і вулиця, яка веде до станції Площа Льва Толстого. Серйозно, тут дуже красиво. Йти і розуміти, що це великий крок вперед для мене - приємно, знати, що я повинна йти далі - обов'язок, тому я захоплююсь тою красою, де живу. Серйозно. Якщо не мої думки - фортеця, то Київ - точно вона.