Звісно, який раз написати, що у тебе більше немає найкращої подруги буде останнім? Можливо, це просто дежавю, але я чула історію про те, яка я скотина, бо проміняла подругу на нове життя. Для мене ця фраза є далекою. Я вірую у дружбу, де ви можете не спілкуватись понад довгий період часу, а при зусрічі скажете: " Я скучив/ла". Отак мене в суботу зустріла Світана. Так, вона стала мені близькою. Вона, не зважаючи не на один неіснуючий дзвінок, вдала, що цього відрізку часу не було. Я відчувала себе комфортно і вдома. Коли Алеся назвала це "новим життям", то я навіть слухати не хочу. Нове життя - це забути про минуле, а я люблю своє минуле. За місяць в гуртожитку, і навіть після історії, що тут зі мною сталась, я розумію, що ні про що не жалію. Це моє життя. І сталось так, як повинно було бути. Те, що "подруга" зробить тобі послугу, вислухає твою проблему, поглузує з тебе, роблячи боляче, це - не подруга. Ніяк не подруга. Можна ображатись на будь-що, але добивати людину в складну хвилину - гріх найвищої міри. Я буваю розчарована, але я і не дивуюсь, що мої стосунки розірвані з "колишньою найкращою подругою". Таке можна було очікувати, враховуючи відношення людей між собою. Можна мовчати, але неприємно слухати, коли подруга каже:" Вона зрозуміла мене, я люблю її більше, вона мені ближче, аніж ти. Ти не близька мені". Навіщо тоді було дружити декілька років?
А знаєте, коту цю ситуацію під хвіст. Мене не вибити з колії.
Я ж обіцяла.
Люблю вас, мої читачі.