Сьогодні 2 жовтня 2014 рік. Я пам'ятаю 2012. Восьмого жовтня мене поцілував хлопець, який відіграє в моєму житті велику роль - мої 1 довгі стосунки (6 місяців, лол), змінить мій характер на серйозніший, я закохаюсь, а потім він мене кине. Я не розповідатиму, як ми у 2013 ще раз зійдемось, на 6 тижнів, бо це давно прожита історія. Але дні жовтня не вдаються. Якщо все почалось з 31 вересня, де я отруїлась, то до сьогодні справи йдуть сумно.
Так, іспанську, модуль, я написала сьогодні, але завтра Давня історія України, яку я важко визнаю. Так само, завтра, потрібно купити 2 вазони троянд (якось ми купимо такі у кімнату), а поки це для дня викладача, що буде завтра. Юренко таке певне любить, хоча я сама особисто не визнаю практики "задобрення" викладачів. Згодом день взагалі сумно минув. Не люблю грубих фраз типу " Тебе бомбить". Звісно, що мені неприємно, бо по таким коментарям я відчуваю себе якоюсь повією. Але це дрібниці, адже про ці розмови ніхто не знає. Це мало. Сьогодні одногрупник закритикував те, як я готую, і чесно, вперше за перебування в гуртожитку, вся готівля у мене пішла верх дном. Жахливо.Фу.
Будень іде як потрібно: в кімнаті чисто, я пишу блог.
О, вчора була й смішна ситуація.
Ми вирішили піти на перерві в парк Шевченка в університеті, і я жартома сказала: " Вася, якраз покуримо". І хоч це був жарт, Влад подумав, що ми почали курити. Я так сміялась. Я ще й бомжиха-студентка, десь є фото.
Це все. Отак ідуть будні: в метро, в гуртожитку, в ліжку.
" Ти себе надто жалієш, " - каже Ярик. Може і його правда.
Пора сісти писати повість " Три коханці", але у мене не вистачає часу на ідеї.