Step by Step

Я скучила. Хочу додому.

Відверто і щиро: я просто в шоці з Пашиного вчинку. Це хіба нормально?
Звісно, у мее гріх подібний, я грішу, як можу, але не до такої міри. Чим вимірюється межа? Не слізьми, а моральною витримкою. Коли ти признаєшся сам собі, що ти - невдаха у коханні, помічаєш грубі приховані знаки в буденності, коли не помічаєш сам як впадаєш в хандру - саме тоді твоя моральна витримка розчиняється, як цукор в чаї. Особливістю є те, що чай вже холодний. Це бомба сповільненої дії.
Світлана для мене - все. Я люблю її, я пережила з її підтримкою багато бід. Вона ніколи не сміялась і не знущалась з моїх вчинків, як це любила робити колишня подруга. Світлана завжди шукала вихід, або спосіб врятувати мою гідність та честь в ситуації, в якій я опинилась. За все це я люблю її. Я люблю її безмежно. Чекаю поки вона приїде. Я дуже скучаю, чекаю її.
Вона - моя прекрасна.

Навряд я скажу, що почуваю себе прекрасно в плані фізичному, і в плані моральному. Не думаю, що я готова про це говорити. Щодня я відчуваю велику дистанцію між бажаннями та реальністю, що приземлює мене на рівень "мінус 1000 м над рівнем моря". Не хочу про це говорити.
Щодо суботи, то вона минула тихо: випили глінтвейн, зробили тортик, з Лівієм і Нікітою подивились " Наркомана Павліка", тому нові цитати підуть в хід. Цифри з іспанської здала на 95 зі 100. А ще, з Васілісою, ми робили трудову роботу на парі. На Гомана я дрімала, хоча 27 буде контрольна, але я не висипаюсь. На фізкультурі били байдики, але я страшенно не люблю зазнаних вискочок (там у нас було таких аж 2), що викликає у мене блювоту по відношенню до предмету. Але тіло болить досі.
Гарний мультик, філософський, " Freeman". Він цікавий.
Стипендія прийди, а то я мусила позичити 30 грн у Віталіка.
Добраніч, українці. Бережіть себе та мир в Україні.

Інколи я нагадую собі саме його: мої плани такі великі, а здійснюю їх лише до середини, де мене різко обламує хто-небудь, хто стоїть на протилежній стороні. Тому я невдаха як Наполеон.
А от щоб компенсувати собі це розчарування, я приготую торт " Наполеон" в честь приїзду Каті. Хоч щось добре лишилось від Наполеона. Може коли-небудь і в честь мого імені назвуть торт, а то поки є лише "марина" - картина моря.

Але я не здивована.
У п'ятницю все минуло нормально. З літератури, і з давньої України я отримала відповідні моїм знанням бали, але я все одно переживаю за історію України. Цей предмет для мене важчий ніж інші.
Трохи болить тіло, тянуть ноги.
Сьогодні. 11.10.2014 і я вперше спробувала лаваш з кетчупом " чилі" та сосиски, що було смачно, але пекучо.
Будуть дві пари іспанської і Гоман. Гоман - викладач Давньої Історії Сходу, але я буду зайнята іншим: я буду дивитись на Котана - мою жертву. Я навіть заради нього пішла на вчинок: написала у відвертій групі КНУ (анонімно правда). Отакі от справи.
Можливо, на наступну суботу-неділю приїде і тьотя, і моя Світлана. Я за нею страшенно скучила, та і в неї проблеми з Пашою. Блядун. Тому ми з нею вигадали нові правила: " табу на кохання". Таке правило вже є в 424 кімнаті, і тепер тут, що контролює мене ще більше.
Навчання. Мене вистачає на навчання, яке інколи теж лінь.
Все інше впорядку. Нуль гривень до стипендії - норм. А от стипендію чекаю.
О, нова ідея твору " Витягни мене із пекла", де героїня пітримає його у складну хвилину, витягне із пекла, помінявшись місцями - віддасть свою душу темноті. Нічого така ідея. Міфічне і любовне. Хоча ні, міфічного майже нічого. А ідея прийшла до мене, коли я лежала на ліжку і дрімала.
Неочікуванно, що Лівій вчора вичворяв з вогнем та своїми парфумами, що приніс нам бутерброд з 2 шматків хліба і пів палки ковбаси, що після Ями прийшов слігка випивший.
О, ми з Васілісою продивились вже 9 серій " Непосредственно, Каха". Цей хач багато розумних речей може сказати, або змусити посміятись.

Так, звісно, ти не щасливий. Я помітила.
я помітила.
я помітила.
я помітила.
я помітила.
мені прикро.

СЬогодні, 08.10.2014, і залишилось 4 дні до стипендії. Я дуже чекаю. Правда сьогодні ми по-блатному купили ананасів і філе та зробили каструлю салату. Надіюсь, нам вистачить його до стипендії.
Також відбувалась конференція студради КНУ. Тут хаос. Чесно і відверто, їхня система вимагає багатьох змін та реконструкцій, бо поки це безвідповідальний балаган, який змушує і завтра мене йти на 12 годину до університету. АЛЕ це надзвичайно цікавий процес, в якому я маю можливість прийняти участь. Я завжди любила революційні зміни і ці намагання учасників досягти змін мене захоплюють. Вони молодці!
Катя поїхала до Черкас, до вівторка. У неї гейморит, але я, чомусь, не вважаю це надзвичайно великою причиною, через яку вона не могла б вчитися. Так, я засуджую дане рішення - воно абсурдне, коли ти вчишся на 1 курсі і знаєш, що буде відбуватись зріз студентів державної форми навчання.
Лекція Юренко конкретна, але ми всі були дуже сонні. Археологія - я прийшла в пустий кабінет і чекала, поки прийдуть всі, а це цікаво було. Контрольну модульну я, здається, написала добре, а Давню історію України? Семінар з історії Давнього Сходу пройшов нормально.
А ще я потребую волі. Я змучена оцими потійними загляданнями хлопців до нас. Хочу трохи більше спокою, хоча таке студентське життя інколи здається до біса цікавим. Ну, звикну-норм.
Що ще? А, в Юрчук Кристини сьогодні день народження, але я була на конференції і не вітала її з усіма. Проте хочу побажати їй лише добра та позитиву в житті, вона дуже красива, тому мусить бути щаслива. І торт, який мені передала Вася, був дуже смачним. Толокольнікова вміє вибирати смачненьке!!!
Погода в нас вже холодненька. Але я поки не мерзну. Щодо Києва. то він дуже красивий. Я захоплена і рада, що живу тут тепер.

Останнім часом мій настрій відповідає такій кількості спокою, що важко повірити, що я взагалі нормальна особистість. Думаю, пора згадати про щось веселе, або просто пригадати, що я здорова. Майже здорова.
Короче, розповідаю дві дотепні історії, які я пережила.
1) Лівій. Цей кадр написав мені о 3 ночі: " Іди на вулицю. Вже, вже біжи на вулицю". Його жарт невдався, бо прочитала я ці смс аж сьогодні, об 22 ночі і зрозуміла, що потрібно йти на вулицю. Хоча ні, стоп, я нікуди не пішла. Я так, як лінивий котяра, і лежала на ліжку Васіліси, що на 2 поверсі.
2) у нас на потоці я вибрала собі жертву - високого милого хлопця з блядунськими (блакитними) очима і постійно дивлюсь на нього. Він з якоїсь 4 чи 5 групи, схожий на котика, тому я дала йому клікуху " Котан", бо імені не знаю. Те, як я постійно дивлюсь на нього, починає його бісити. Більше того, він вже ніби думає, що я маніячка, адже палівно слідкую за його діями і тим, що він робить. Але мені весело і Васіліса теж розділяє мої жарти.
Поки що це все. Чесно, я дуже згрубіла, втратила своє почуття гумору, свою описовість, але я щодня сміюсь. У мене навіть сьогодні через це прес болів.
Тому мазафака бичь, я шутніца.

Ні, не легше мені. Я гублюсь - гублюсь - гублюсь. Оп, я загублена.
Кількість думок в моїй голові перевищує можливий ліміт. Ще й болить горло: чи то від того, що холодно і змерзла, чи то від слів, які заморозили мене.
Мені від цього лише важче. Сісти на два стільці відразу - відверта брехня. Це неможливо. Я маю волю, але мене тіснять.Про що я можу розповісти? Загублених безвісті шукають рідко. І цю згубну тему також ніхто не підійме. Я - Дон не лише у грі " Мафія", а й у житті: приберу своїх, аби лиш вижити. А ще, Дон вибирає жертв через те, що він сам уже жертва фортуни.
Я дуже розсіяна, але така зібрана в поглядах. Шукаю - знайшла - строга.
" Останнім часом, мені здається, ти стала суворіша до мене". Важкі діалоги, як пошук істини та правди у моїй поведінці, гублять мене. Я навіть не знала, що відповісти. Досі кручу-верчу діалогом у своїй голові. " Навіщо цей театр? Я все бачу: ти обманюєш, показуючи таку поведінку".
Якщо вода змиває гріхи, то я повинна прийняти 1000001 разів душ, де 1- це я, 0 - стіна порозуміння, 1 - співбесідник.
Не надійся. Ні, я не розумію тебе.
Я нічого зараз не розумію: як я себе почуваю? Потону в своїх думках так, аби не винирнути на поверхню - залишу все на дні. І думки, і сповідь про те, як я себе зараз почуваю. Але я хочу чаю.

Я так завжди любила осінь. Незвичайна особливість.
Хоча тепер, коли я згадую про пори року, то пригадую, що Саня любив зиму. Він ненавидів осінь. Але не про це.
В універі було 2 пари, тому я мала можливість відпочивати. До нас прийшли одногрупники, які грали спільно мафію. Всього 11 осіб в кімнаті - це дотепно.
І пряники, і чай, і чіпси, і я - мафія-Дон, яка розвела усіх існуючих осіб. Жовтень минає в захопленні грою - "Мафією". Я люблю цих людей. Дуже.
Завтра іспанська і в нас зустріч з послом Іспанії. Я дуже хочу пережити це, але не хочу писати після цього твір. Проте у моїй групі є весела київська Лея, яка, до речі, п´є медовуху. І викладачка прекрасна - Олена Братель.
Правда мені не хватає чаю на підвіконнику.

Любов, друже, це не пристрасть, це - спокій з людиною.
Це можливість бути повністю відвертим, відчувати дружню підтримку, але з проявами бажань поцілувати/обійняти.
Щодо любові: я не знаю, що це таке, але ти - знаєш ще менше.
Забудь свої уявлення.
Люби.

Чесно і відверто, я дуже не сміюсь і навіть боюсь цього вашого жарту: " Ти злетиш зі стипендії, лінива". Я не така вже й лінива, а от слова мають карму.
Фу.
Фу.