Ні, не легше мені. Я гублюсь - гублюсь - гублюсь. Оп, я загублена.
Кількість думок в моїй голові перевищує можливий ліміт. Ще й болить горло: чи то від того, що холодно і змерзла, чи то від слів, які заморозили мене.
Мені від цього лише важче. Сісти на два стільці відразу - відверта брехня. Це неможливо. Я маю волю, але мене тіснять.Про що я можу розповісти? Загублених безвісті шукають рідко. І цю згубну тему також ніхто не підійме. Я - Дон не лише у грі " Мафія", а й у житті: приберу своїх, аби лиш вижити. А ще, Дон вибирає жертв через те, що він сам уже жертва фортуни.
Я дуже розсіяна, але така зібрана в поглядах. Шукаю - знайшла - строга.
" Останнім часом, мені здається, ти стала суворіша до мене". Важкі діалоги, як пошук істини та правди у моїй поведінці, гублять мене. Я навіть не знала, що відповісти. Досі кручу-верчу діалогом у своїй голові. " Навіщо цей театр? Я все бачу: ти обманюєш, показуючи таку поведінку".
Якщо вода змиває гріхи, то я повинна прийняти 1000001 разів душ, де 1- це я, 0 - стіна порозуміння, 1 - співбесідник.
Не надійся. Ні, я не розумію тебе.
Я нічого зараз не розумію: як я себе почуваю? Потону в своїх думках так, аби не винирнути на поверхню - залишу все на дні. І думки, і сповідь про те, як я себе зараз почуваю. Але я хочу чаю.