сижу на кухні, п'ю чай, батьки в Любліні і я дозволяю собі плакати над тим, як я люблю і водночас ненавиджу луцьк.тут моє краще й найгірше.я так не хочу їхати в польщу, людоньки.це найкращі зимові канікули мого студентського життя.перший раз в мене таке відчуття прив'язаності до дому.пишу ці нещасні речення і плачу.я так люблю все те, що тут, так люблю. "аюгонабімайлав"

актуальна цитата на всі випадки..

кожна з нас чотирьох тягне в свій четвертий для себе куток.
жилося нам нудно називається, сваримся через мій комод в моїй ж кімнаті.

коливжецевсезакінчиться, маам

в когось є розуміння між батьками, а в когось немає.
в ці другі "когось" входимо ми.
не "я" і "ти", а ми.
щоб я тобі не сказала, все:"бред".
я дзвоню тобі тоді, коли в нас один часовий пояс, а ти кажеш:"чого ти дзвониш, я сплю".
ти, як ніхто знаєш, що мені треба, бо я тобі це постійно кажу, постійно доказую, що я краще того, що ти про мене думаєш, а ти, знаходиш щось таке, що мене збиває.
я рідко тобі хамлю, ще рідже грублю, і дуже рідко з тобою спілкуюсь.
але кожного разу, як тільки я дзвоню ми, не "ти" і "я", а ми, кричим в трубку одна одній, потім ти плачеш, а я думаю, як сильно ти мене ненавидиш за все те, що я роблю.
ладно б була я наркоманкою, була б залежна від паління чи грала б в автомати, ні.
я не прошу багато грошей, я не прошу нічого такого, чого б ти не могла мені дати.
я хотіла тобі сказати зараз, як сильно мені це потрібно, як сильно це треба мені.
а ти, не "я" і "ми", а ти, не зрозуміла того, як сильно це хотіння мене їло з середини, щоб тобі це донести.

Вона не хотіла виходити заміж, він сильно пив;
Долю це замахало, вона сказала: „На раз, два, три –
Стрибаєте із вікна, а там як кому пощастить”.
І ось вони стоять на підвіконні. І під ними місто спить.

Вони купили разом квартиру і плюс собаку,
Вони хотіли мати дитину, яка би казала: „ Тату,
Давай не сварися з мамою і будемо жити просто,
Будемо ходити у кінотеатри і їсти пельмені з оцтом”.

Доля дає нам поезію, пиво і наш макдональдс.
Слави, кохання, щастя і грошей у неї обмаль.
Ти можеш життя прожити, граючись, ніби в кіно,
Але не помреш під музику, якшо ти не жан-поль бельмондо.

Смерть не зіграє тобі мелодію моріконе,
Для смерті усі однакові, для смерті – усі ми клони.
Доля нас розкине по світу, наче колоду карт –
У кожного своя доля, у кожного свій інфаркт.

І ось вони стрімко стрибають у прірву, взявшись за руки,
Вони хочуть померти, вони закохані, а любов – це муки.
І весь їхній політ до смерті – наче ранкова пробіжка.
Наше життя коротке й сліпуче, як кокаїнова доріжка.

WARZONE

Самые популярные посты

115

4

Останній пост в 2016 Зараз 2020 Я дуже довго не могла відважитись і зайти сюди знову За багато болі і смілих відчуттів /почуттів на показ...

38

War zone

Привіт, скільки років, добрий наш Вьюі! Дуже давно сюди не заглядала і думала, що мій блог тут мав назву seaside! Прекрасна, чудова асоц...

32

залишити все

і знову їхати 615 км до того, з ким спокійно і тепло спати.. ніколи не думала, що стану такою.. готовою їздити по 1000км там і з поврот...

29

05:59

12 вагон 56 місце і о 11:59 я не сама ^^

29

а весна пришла с кучей новостей.

Як сказав Гоголь "твоё от тебя не уйдет", але ти завжди можеш вибрати іншу опцію і піти.

27

help me lose my mind

так нахелпився, що аж не добре.