seasidе

якби не ця реклама, я б писала сюди кожного дня.
але людина сама собі знаходить відмазки.
хотіла б писати, писала і не звертала уваги на ці всі штучки.

жичє:(

впродовж 15 днів моя "лєнта" блога не оновлювалась.
люди, діліться новинами..
не мовчіть :)

я знаю.
ти завжди будеш біля мене.
скільки б кілометрів нас не розділяло.
скільки б країн, міст і людей.

а мені не раз казали:"цінувати почнеш тоді, коли втратиш".
і фраза "все буде добре" це всього лиш брехня.

в мене в житті проходить чорна полоса, і вона дійсно чорна.
я ніколи так не розчаровувалась в людях, як наприклад сьогодні.
від сьогодні, як то кажуть буде золоте, научне правило "Доверяй но проверяй!".

знімаючи фотографії зі стіни "плачу" я плакала і так хотіла лишитись в своїй кімнатці, але дівчата переносили меблі і навіть пробували пересунути ліжко, але і тут невдача:с

я так хочу до мами, дійсно.
просто хочу сказати їй, що в мене не так все добре, як я пишу їй.
я так хочу до папи..
це ж мій сміхун, який так сильно мене любить, а я в це не вірю.

я вже казала сьогодні, що немає таких проблем, які не вирішуються.
просто зараз треба буде себе чимось зайняти..але чим?

я так хочу додому, просто додому, до себе в кімнату, де я повністю захищена і де я в свому маленькому світі.

я так скучила за тими, хто з іншого боку телефону, а таких мало.

я ж не така дівчинка, яка сяде і почне плакати, я плакатиму, але буду щось робити.
але ж я дівчинка, мені можна все..
навіть дати по морді і плюнути в чай.

або як слово "подруга" дорівнює слові "криса".

:)

як багато часу пройшло з того, як я поїхала з луцька.перший раз поїхала в кобрин і якийсь один з перших разів прив"язала когось до себе, сама того не знаючи.

в мене є такі моменти, коли після випившої пляшки вина я вмикаю пісню "ай ран ту ю" і згадую все хороше, що сталось зі мною за ці півтора року.
і в мене все виходить хороше.
кідалова, які навчили мене зціпивши зуби кричати від болі.
листи в армію, коли від фрази "мене призвали і я йду служити" кідають в гарячий піт і сльози рікою йдуть з очей.
і поправки, коли тобі кажуть "один з потоку має бути на варунку і ністети це будеш ти "
і це все вчить бути сильнішою, і не здаватися.

обіймати того, хто майже в армії,
ходити на пари до тої, яка взнала, які сильні твої знання і не відправила на варунек.
і усміхатися тим хто кідав і копав мовчки.

не буває таких проблем, в яких немає розв'язку.
є ти, яка буде лізти в гору, аби ті проблеми вирішити.

і проблеми з батьками-це не проблеми
" це всього ж труднощі "
і кінця світу в тому немає.
головне це ти,
ти-людина!

після такого хочеться жити!
і завжди хотіти жити, щоб там не сталось!
жити моментами, радіти всьому тому, що є.
бо потім може бути пізно, аж занадто.