як багато часу пройшло з того, як я поїхала з луцька.перший раз поїхала в кобрин і якийсь один з перших разів прив"язала когось до себе, сама того не знаючи.
в мене є такі моменти, коли після випившої пляшки вина я вмикаю пісню "ай ран ту ю" і згадую все хороше, що сталось зі мною за ці півтора року.
і в мене все виходить хороше.
кідалова, які навчили мене зціпивши зуби кричати від болі.
листи в армію, коли від фрази "мене призвали і я йду служити" кідають в гарячий піт і сльози рікою йдуть з очей.
і поправки, коли тобі кажуть "один з потоку має бути на варунку і ністети це будеш ти "
і це все вчить бути сильнішою, і не здаватися.
обіймати того, хто майже в армії,
ходити на пари до тої, яка взнала, які сильні твої знання і не відправила на варунек.
і усміхатися тим хто кідав і копав мовчки.
не буває таких проблем, в яких немає розв'язку.
є ти, яка буде лізти в гору, аби ті проблеми вирішити.
і проблеми з батьками-це не проблеми
" це всього ж труднощі "
і кінця світу в тому немає.
головне це ти,
ти-людина!