в когось є розуміння між батьками, а в когось немає.
в ці другі "когось" входимо ми.
не "я" і "ти", а ми.
щоб я тобі не сказала, все:"бред".
я дзвоню тобі тоді, коли в нас один часовий пояс, а ти кажеш:"чого ти дзвониш, я сплю".
ти, як ніхто знаєш, що мені треба, бо я тобі це постійно кажу, постійно доказую, що я краще того, що ти про мене думаєш, а ти, знаходиш щось таке, що мене збиває.
я рідко тобі хамлю, ще рідже грублю, і дуже рідко з тобою спілкуюсь.
але кожного разу, як тільки я дзвоню ми, не "ти" і "я", а ми, кричим в трубку одна одній, потім ти плачеш, а я думаю, як сильно ти мене ненавидиш за все те, що я роблю.
ладно б була я наркоманкою, була б залежна від паління чи грала б в автомати, ні.
я не прошу багато грошей, я не прошу нічого такого, чого б ти не могла мені дати.
я хотіла тобі сказати зараз, як сильно мені це потрібно, як сильно це треба мені.
а ти, не "я" і "ми", а ти, не зрозуміла того, як сильно це хотіння мене їло з середини, щоб тобі це донести.