Відчуй

Можливо ми нiколи не сходимо разом у котрусь з кавярень, не вiзьмемось за руки, не торкнемось одне одного поглядами, думками, тiлами, не збожеволiємо вiд виру емоцiй..проте я молитимусь за тебе. Можливо ми нiколи не заведемо хатню тваринку, не посваримось через те, що борщ у твоєї мами всерiвно завжди кращий за мiй, не розiйдемось i не помиримось за декiлька годин, обпiкаючи одне одного палкими поцiлунками…та я молитимусь за тебе Можливо ми i не зустрiнемось бiльше нiколи, не стрепенеться пташка моєї до тебе нiжностi десь пiд ребрами, ти знайдеш кращу i можливо вона варитиме смачнiший борщ, але я молитимусь за тебе! Можливо ти знанавидиш мене i тебе тягнутиме блювати при єдинiй лиш згадцi мого iменi в газетi, по радiо чи в теленовинах, ти видалиш до корзини усi файли повязанi зi мною i пiдеш замкнувши дверi з шаленим гуркотом, та я навiть у цiй бiсовiй ситуацii молитимусь за тебе..

Шикарно. Я виграла кампашку кухарчука в настольному футболі. Воувоу. Профі ж нах. Було весело, добре. Хочу в Китай))) ) а ще хочу п'тницю 18.10. Але спочатку китай. ;)

Дорогі мої, давайте валіть вже додому. Або ні. Господь, зроби 24-12= год. в добі.

Люди які стирають того, від кого репостять, не треба так. Ібо це німнога уйобскі. ;)

просто важко.ніхто не розуміє, що в тебе в душі.всі пишуть"розумію, підтримую", а насправді всім пох, що в тебе там сталось.чесно навіть немає кому висказатись.в кожного свої проблеми.немає тієї людини яка б зрозуміла, вислухала, допомогла.немає і все!!!
" а друзі?" спитаєте ви..та які там нафіг друзі???дзвонять коли щось потрібно, або коли скучно, а так то ніхто навіть і не подзвонить, не спитає "як ти там?".боляче розуміти таке.дуже боляче.
важко.
Я, напевно, була поганою подругою, раз про мене не згадують ті, з ким колись я так щиро сміялася.

таким людям, як я, обов'язково потрібна людина, з якою можна поговорити по душах, посміятися, помовчати.

не можу стверджувати, що я відмінна подруга, але завжди в першу чергу я намагаюся допомогти комусь, а потім тільки беруся за свої проблеми. деколи я боюся залишатися наодинці з собою, тому що мої думки мене зжирають зсередини. набагато простіше комусь все це розповісти.по-моєму головне в цій ситуації - не бути нав'язливим і не здатися нитіком.

Якийсь ти такий, що з тобою хочеться обiйматись, пити мiцний чорний чай i байдикувати
Бiгати навипередки до рiчки, стрибати у воду бомбочкою, бути розкутою i щасливою
Читати потiм щось легке i надихаюче десь у затiнку прирiчкових верб, поклавши голову на твою руку.
Якийсь ти такий, що з тобою хочеться красти великi стиглi грушi з сусiдського саду, а потiм регочучи тiкати, коли нас помiтять.
Хочеться разом з тобою, радiючи ловити тiлом теплi краплини лiтнього дощу i вбирати босими ступнями дихання вогкої землi.
Якийсь ти такий, що з тобою хочеться з самого ранку спiшити до пекарнi за ще теплим, пахучим хлiбом i дорогою назад не втримавшись з хрускотом притаманним лише свiжiй випiчцi вiдривати по шматочку i ласувати ним так, наче це найдорожчий у світі делiкатес.
Якийсь ти такий що з тобою хочеться вмиватись крижаною криничною водою у полудневу спеку, а потім бризкати одне на одного краплинками з не обсохлих рук, щиро сміючись.
Якийсь ти такий, що з тобою хочеться ловити трепетних метеликів і одразу відпускати їх пожалівши: живуть усього один день.
Якийсь ти такий, що з тобою хочеться бажати сонцю, що лягає за цвітучий лан – надобраніч, відчувати приємну прохолоду, що спускається на землю лише надвечір і відмахуватись від надокучливий комах.
Якийсь ти такий що з тобою хочеться лягти спиною на сонну землю і милуватись небом, даючи смішні і безглузді імена давно вже відкритим і маючим назву сузір’ям.
Якийсь ти такий, що з тобою хочеться всього простого i справжнього, з тобою хочеться дихати на повні груди.

а що я? дивачка, сиджу вдома перед монітором

а що я? бавлюсь з собакою, кусаю її за вухо і смачно отримую пазуристою лапою по пиці

а що я? я п’ю мульти-фруктовий сік і слухаю вірші Андрія Любки

а що я? мені завтра рано вставати і я як завжди просплю усе на світі..

а що я? на моєму обличчі все рівно буде посмішка, як би сильно не боліло

а що я? дивачка у в’язаних мамою вовняних шкарпетках

а що я? дивачка. регочу. шшш. кінець трансляції.

Мене сьогодні жостко кинули. Але срати.

Я п'ю гарячий шоколад і їм супер контік і мені по кайфу. Я забила, бо ніяких дружніх почуттів навіть не відчувала. Тому мені легко. Це було так, заради пошлятись і все.

Сьогодні дуууже хороший і сповнений сміху день. Завдяки Саші і Саші. Нам не можна бути разом бо це взрив :D

Сьогодні я вперше сиділа в "Druzi Forever"(кафеха) самаодна, після того вже як мене кіданули. Я просто сиділа, навіть лежала на дівані, дивилась в вікно, на осінній вуличний малюнок, навушники з Diamant в вухах, і просто думкидумкидумки. Було настільки добре, самотність інколи це просто шалений релакс.

Всім інколи самотності ;)

Придурків треба бити, не лякати,
Вино потрібно пити, не бухати.
І друзів лиш любити, а не мати.
Дитину - народити, а не лиш зачати!

За рідних краще вмерти ніж боліти,
Коханих лиш кохать, а не терпіти,
І ніч потрібно провести, а не проспати.
Ну а життя - ПРОЖИТИ, не ПРОСРАТИ!!!

Ви поїхали. Я вже казала що мені здається, таке враження що ви їдете на місяць або й на рік, тому проводи були пєчяльтаска, жизньболь і тд. Я вже тоді дуже за вами сумувала) Мені не віриться навіть, що цей тиждень в класі. .ці дні вас не буде. ЯКК? ЧОГОО?! Буде не так. Ай кароче, приїдете в Луцьк, капєц вам. Жде вас удушиє!. Получила ще від І.А але було якось всеодно бо була причина важлива мені. А їй просто срать.

Ще, мої любі, я вам не віддала солодке вам в дорогу, яке принесла.: 3

Не хочу. Не хочу закохуватись! Кожну хвилину переживати, думати з ким ти, і жахливо ревнувати до будь-кого. Я боюсь. Боюсь довіритись. Немає вічних речей, а це значить, що в один момент ти зрадиш, обманеш. Я так довго відтягувала той момент коли скажу люблю, але все ж сказала. Тобі. Вперше. Любити боляче. Таке відчуття, що твоє життя залежить від іншої людини, і ти просто повинна їй довіритись, щоб спокійно жити далі. Але це дуже важко, знаючи, що одного разу тебе розлюблять, просто розлюблять. І ось саме із-за цього, здається, що скоро твоє повітря зникне, і ти, вдихаючи його кожною клітиною тіла, намагаєшся надихатись сповна… Можливо я одна така надзвичайно ревнива, але це так нестерпно тримати все в собі. Вибач, що виказую тобі іноді все накипівше. Я так не хотіла закохуватись, не хотіла довірятись, взагалі нікому. Але вже пізно, і тепер я вчусь тримати себе в руках, не кричати, якби не було важко. Я навчаюсь життю. Говорять: любиш- то відпусти, може це і правильно, але я думаю, якщо ти любиш, то ні в якому разі не можна відпускати! Воно твоє і ти повинен вберегти це до останньої хвилини, до останнього подиху. Я так боюсь, що ти мене відпустиш. Боюсь, що закінчиться повітря без тебе і ці нестерпні відчуття спалять мене до тла. Хочу вірити, що цього не буде, будь ласка, допоможи повірити.

Ви їдете. Валіть з миром. Щастяздоров'я.. шо там ще.. люблюцілую. Бивайтє.) Хоть їдете на тиждень але таке враження, що не буду вас бачити місяць. Таке враження. Не їду.-_-

Дурна. Пишеш сповнені болі йому смс-ки, надіючись, що він їх зрозуміє. Кричиш як сильно любиш, почувши у відповідь лише байдужість. Не відпускаєш, тримаєш як тільки можеш, але на тілі залишаються лише синяки. Закриваєшся від інших, стаючи закомплексованою, нікому не потрібною сірою мишкою, стаєш тим, чого боялась все життя. І все через нього. Такого коханого, красивого і холодного. Байдужого до тебе. Яка ж все таки дурна.

Записано зі спогадів моста, який все підслухав. Непомітний свідок чергової відкритості. Осколок загублених спогадів. Філософія голови і серця. Вітер…Чи думала б я про нього, коли б зустріла любов, можливо всього мого життя, якщо така існує? Чи падала б навколішки, просто просячи нормального життя і відчуваючи силу…його силу, яка підтримує, щоб не впасти зовсім? Про що він говорить? Мабуть, повторює мої ж слова. Своїх не говорить – не мислячий друг. Творіння… Все топчуть люди – чужі люди, які проходять, кидаючи каміння, ллючи воду, гасячи мій вогонь. Сором? Чи є в мені хоч крапля його відчуття? Напевно немає. Звичність, буденність, пристосування, як тупо заучений матеріал, який ніколи не пригодиться. Хтось хоче кави, хтось пива, хтось спати… А чого хочу я? Моє Нічого – моє Все. Чи вписуються мої бажання в мірки інших людей? Дивна, але і люди не менш дивні здаються, бо не такі…бо не я. Хороші люди проходять мостами (виходячи з моїх законів, поганих просто не може бути, а віра в їх існування рівна вірі в бабайка, хоча хто довів його не існування) . Деколи доносяться пориви лайки. Ці люди думають, що життя їх зробило такими, навчило такими бути, не знаючи, що самі являються творцями своєї долі. Ще сліпі. Чи сліпі вже? Проходять люди…Натовп. Чужі – тому і натовп. Топчуть траву, частково мою. Вітер знову не лишає в спокою волосся. Кожне дерево любить, коли вітер грає з його гілками. Нехай сьогодні дерево…політаю завтра вже. Хтось скаже: «пєчяльно…» - зустрівши біля моста одинокий силует кров’яно-тілесної матерії, завислий у парі кед. Невже треба ходити з табличкою «ЩАСЛИВО», щоб пояснити, що я цим живу, що це мій кисень виглядає сумно, а не я така. Ручка і блокнот викликають неочікуване здивування – інопланетна істота увірвалася в світ людей. Прощальний лист? І таке можуть подумати. Лист початку життя – нікому й на думку не прийде. Погляди викидають з голови думки, всю суть і зміст того, що зроблено, що написано. Хотіла ще сказати..

Знаєш, малий, мене ти задовбав.

Ти ж сам собі цю яму так старанно копав.

Я хотіла просто, цією типу любві,

Але ти наніс удар і сказав: "селяві".

Я хотіла просто бачити нас двох,

Але тобі походу було просто пох.

Я любила тебе, галіме ти фуфло,

Але робив ти мені все тупо западло.

Знаєш що, твоя позиція тепер "вільно",

Скажу я тобі просто: "чао, бамбіно".

Запам"ятала я одне - люди є свині,

Сруть тобі в душу, а ти пускаєш слині.

Мораль сєй басні така,

Візьміть в рукі калаша,

Якщо людина повний нуль-

Пустіть їй в серце тонну пуль,

Якщо виживе, то просто повезло,

Але якщо нуль, то й так вже занесло.

Все, надоїло цим страдати,

Треба свої плани в землю закопати.

Плани на тебе, плани на життя,

Адже всеодно порветься все тупо на шмаття.

Тепер підсумуємо, починалося з Малого,

Закінчилося про безглузді плани життя мого.

Аревуар, кохані, і ти, малий,

Я тебе люблю. (Але всеодно, ти ж внатурє тупий)

на кожну "дію" - "протидія",
на "розпач" завжди є - "надія",
на "метушню" існує - "спокій",
а на "навчання" в нас є - "похуй"