Знаєш, малий, мене ти задовбав.
Ти ж сам собі цю яму так старанно копав.
Я хотіла просто, цією типу любві,
Але ти наніс удар і сказав: "селяві".
Я хотіла просто бачити нас двох,
Але тобі походу було просто пох.
Я любила тебе, галіме ти фуфло,
Але робив ти мені все тупо западло.
Знаєш що, твоя позиція тепер "вільно",
Скажу я тобі просто: "чао, бамбіно".
Запам"ятала я одне - люди є свині,
Сруть тобі в душу, а ти пускаєш слині.
Мораль сєй басні така,
Візьміть в рукі калаша,
Якщо людина повний нуль-
Пустіть їй в серце тонну пуль,
Якщо виживе, то просто повезло,
Але якщо нуль, то й так вже занесло.
Все, надоїло цим страдати,
Треба свої плани в землю закопати.
Плани на тебе, плани на життя,
Адже всеодно порветься все тупо на шмаття.
Тепер підсумуємо, починалося з Малого,
Закінчилося про безглузді плани життя мого.
Аревуар, кохані, і ти, малий,
Я тебе люблю. (Але всеодно, ти ж внатурє тупий)