А він ніколи не дивився в очі.
Сміявся, говорив і не дививсь.
Вона топтала у собі жіноче,
і думала "ну от ми і злились"
А він ніколи не дарив їй квіти.
Навіщо ця історя дурна?
А ще бувало, говорив, що діти,
То зайве, непотрібне, то вина.
І спать лягав на інший кінець світу
Вона змерзала в самоті ночей,
Дітей чекала, поцілунків, квітів,
І довгий погляд дорогих очей.
Життя котилось тихим перекотом.
Лічила зморшки, прала і пекла.
Він цілував її на свято… ротом.
Вона вмирала, плакала й не йшла….