Не хочу. Не хочу закохуватись! Кожну хвилину переживати, думати з ким ти, і жахливо ревнувати до будь-кого. Я боюсь. Боюсь довіритись. Немає вічних речей, а це значить, що в один момент ти зрадиш, обманеш. Я так довго відтягувала той момент коли скажу люблю, але все ж сказала. Тобі. Вперше. Любити боляче. Таке відчуття, що твоє життя залежить від іншої людини, і ти просто повинна їй довіритись, щоб спокійно жити далі. Але це дуже важко, знаючи, що одного разу тебе розлюблять, просто розлюблять. І ось саме із-за цього, здається, що скоро твоє повітря зникне, і ти, вдихаючи його кожною клітиною тіла, намагаєшся надихатись сповна… Можливо я одна така надзвичайно ревнива, але це так нестерпно тримати все в собі. Вибач, що виказую тобі іноді все накипівше. Я так не хотіла закохуватись, не хотіла довірятись, взагалі нікому. Але вже пізно, і тепер я вчусь тримати себе в руках, не кричати, якби не було важко. Я навчаюсь життю. Говорять: любиш- то відпусти, може це і правильно, але я думаю, якщо ти любиш, то ні в якому разі не можна відпускати! Воно твоє і ти повинен вберегти це до останньої хвилини, до останнього подиху. Я так боюсь, що ти мене відпустиш. Боюсь, що закінчиться повітря без тебе і ці нестерпні відчуття спалять мене до тла. Хочу вірити, що цього не буде, будь ласка, допоможи повірити.